МЕТАФОРИЧНА ПРИРОДА ЛЮДСЬКИХ СЛІЗ

Анотація

Стаття присвячена аналізу лінгвокогнітивних ознак плачу та сліз в українській мовній картині світу. Дослідження виконано з урахуванням положень теорії когнітивної, або концептуальної, метафори. Матеріалом слугували фрагменти з імпліцитною чи експліцитною номінацією слізної реакції, виокремлені методом суцільної вибірки з української літератури XX – початку XXI століть, а також лексикографічних праць. У статті плач тлумачиться як психофізіологічний процес, зовнішніми проявами якого є особливості голосу й функціонування залоз внутрішньої секреції – сльози (безбарвна прозора солонувата рідина, яку виділяють розміщені в очній ямці залози при деяких фізіологічних або психічних станах). Трансемоційність плачу зумовлюється його здатністю виникати через емоції широкого діапазону (негативні, рідше позитивні). Психофізіологічний процес плачу пов’язаний з емоційним станом, душевним стражданням, переживаннями, як правило, чогось неприємного і спричиняє функціонування залоз внутрішньої секреції й порушення в роботі внутрішніх органів людини. Для плачу характерні такі ознаки, як інтенсивність, температура, смак, кількість, зовнішній чи внутрішній прояв, гендерна й вікова належність. Асоціативними образами досліджуваної психофізіологічної реакції в українській лінгвокультурі є тварина, гаряча рідина, вогонь, холод, кислий, гіркий, солодкий або солоний продукт харчування, хвороба, соціальний жест, матеріальний об’єкт, прикраса, зброя, насильство, просторові поняття «низ», «назовні» й «усередину». Усі вони утворюють низку онтологічних, структурних і просторових метафор, а також деякі проміжні метафоричні моделі.