ЗМІСТОВА ПАРАДИГМА МОТИВУ КОХАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІРИЦІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Анотація

У статті зроблено спробу компаративного аналізу змістової парадигми мотиву кохання в українській та французькій ліриці. Виявлено специфіку осмислення цього мотиву в поетичних творах ХІХ – початку ХХ ст., що дало змогу окреслити еволюцію любовної тематики в контексті зміни художніх стилів, світоглядних орієнтирів та культурних моделей. З’ясовано, що в першій половині – середині ХІХ ст. обидві національні літератури конституюють мотив кохання в межах романтичної парадигми, проте реалізують його різними художньо-культурними конструктами. В українській поетичній традиції любовне переживання органічно інтегрується у фольклорний контекст, кохання постає не лише як інтимне почуття, а й як моральна категорія, що тісно пов’язана з народною ментальністю, звичаєвими нормами та символікою пісенної культури. Натомість у французькій ліриці цього періоду домінує психологічно-індивідуалістична модель, що акцентує на неповторних внутрішніх переживаннях ліричного суб’єкта, інтенсивності особистого досвіду, конфлікті між ідеалом і реальністю. Українська поезія другої половини ХІХ – початку ХХ ст., зберігаючи етичний і гуманістичний виміри любовної тематики, поглиблює її інтимно-психологічний та філософсько-екзистенційний рівні, активно засвоює тенденції європейських модерністських течій, що позначилося на зростанні уваги до внутрішнього світу особистості та складності художнього відтворення емоційних станів. Французька лірика цього періоду переходить до символістської естетики, що трансформує мотив кохання в багатошарову семантичну структуру, де чуттєвість, духовність, еротизм і метафізична рефлексія поєднуються у витончену поетичну систему. Таким чином, спільною для обох традицій у цей період є тенденція до ускладнення любовної проблематики, однак національні моделі її художнього втілення залишаються відмінними за типом емоційної організації та глибиною культурних кодів.