МІФ, БІБЛІЯ І СЛОВО: КОМУНІКАТИВНИЙ ВИМІР ДРАМ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Анотація

У статті досліджується комунікативний вимір драматургії Лесі Українки крізь призму використання міфологічних і біблійних сюжетів. Авторка творить художній діалог не лише з античною та християнською традиціями, а й із реальністю свого часу, актуалізуючи вічні теми віри, жертовності, свободи та морального вибору. Міфологізм і сакральність, що є одними з основних компонентів творчого методу Лесі Українки, дають їй змогу створювати образи й глибокі символи, які відображають не лише загальнолюдські, а й національні цінності. Комунікація через ці образи забезпечує глибокий діалог між автором і читачем, де міфологічний код і сакральні мотиви стають важливими ключами до розуміння духовних пошуків героїв і соціальних проблем епохи. Особливо це проявляється в драматичних поемах, де міфологічні мотиви чи християнські теми переплітаються з моральними дилемами, де герої зіштовхуються з власними внутрішніми й зовнішніми конфліктами. У розвідці акцентовано увагу на драмах «Одержима» й «Іфігенія в Тавріді», у яких персонажі є носіями глибоких філософських і духовних смислів. Аналізується, як через слово, монолог герої здійснюють комунікацію та як ця комунікація віддзеркалює внутрішній світ людини на межі особистого й суспільного. Монологи стають не тільки місцем для розкриття душі персонажа, а й своєрідним шляхом, через який читачі можуть проникнути у внутрішній світ героя, побачити його сумніви, пошуки й моральний вибір. Такий підхід дає авторці змогу створити багатогранні образи, що залишають простір для інтерпретацій і дають можливість читачам самостійно заглибитися в пошук смислів. Письменниця оригінально переосмислює відомі традиційні сюжети, розриваючи стереотипи їх сприйняття, що сприяє новому осмисленню їх у контексті української літератури. Це стає можливим завдяки осучасненню онтологічного й поведінкового коду, а також через трактування традиційних подій та образів у світлі сучасного, зокрема національного, світогляду.