ПАРАТЕКСТУАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ РОМАНА ІВАНИЧУКА «МАЛЬВИ»

Ключові слова: паратекстуальні елементи, заголовок, епіграф, коментарі, Роман Іваничук, історичний роман, «Мальви»

Анотація

До паратекстуальних елементів історичного роману «Мальви» уналежнюємо заголовок, епіграфи до розділів, примітки та коментарі, епілог, післямову, позначення дати й місця написання твору. Метою дослідження є аналіз паратекстуальних елементів як структурного компонента, навколо-текстового середовища історичної прози Романа Іваничука «Мальви». Для досягнення поставленої мети вирішено конкретні завдання: проаналізовано текст твору з огляду на наявність у ньому паратекстуальних елементів; охарактеризовано всі компоненти паратексту та простежено особливості їх інтерпретації; визначено та обґрунтовано особливості та типи структурних змін та запозиченого тексту; встановлено та проаналізовано текст-джерело, визначено типологію та функції цитат епіграфів, проаналізовано лексичні та екстралінгвістичні коментарі та примітки до історичного роману. У статті обґрунтовано вибір автором заголовка-символа до історичного роману, оскільки квіти мальви – це трагічний символ українського народу. Наголошено, що домінантною функцією заголовка є номінативна, тому що він виступає ініціальним елементом тексту, проте є своєрідним ключем для розуміння його сюжету. Епіграфи до кожного розділу автор добирав з українських народних пісень, з творів Т. Шевченка, Сааді, Авіценни, Рудакі, Біблії, з сур Корану, цитат з хадісів. Коментар і примітки як післятекстовий комплекс передають інформацію двох типів: лінгвістичну – скеровану на тлумачення та переклад слів, виразів; екстралінгвістичну – тлумачаться невідомі явища, події, історичні факти, біографічні дані історичних осіб, подаються авторські зауваження щодо описаних подій. Деталізовано специфіку використання післямови, де автор представив епілог та есей під назвою «Як я шукав свої «Мальви». Епілог репрезентований короткими діалогами між персонажами твору на різні теми та уривками з листів історичних осіб. В есеї викладено індивідуальні думки та авторські міркування у вигляді фрагментів-пригод, які не пов’язані між собою, але допомагають читачеві глибше зрозуміти зміст тексту.

Посилання

1. Riffaterre M. Syllepsis. Critical Inquiry, 1980. Vol. 6. № 4, р. 625–638.

2. Genette G. Paratext. Thresholds of interpretation. Cambridge : Cambridge University Press,1997. 427 p

3. Genette G. The Architext: аn Introduction. Berkеley: University of California Press, 1992. 489 p.

4. Скорина Л.В. «Гомін і відгомін»: дискурс інтертекстуальності в українській літературі 1920-х років. Черкаси : Брама-Україна, 2019. 704 с.

5. Сокол М.О. Поняття паратексту та паратекстуальності в системі сучасного літературознавства. Вісник Житомирського державного університету. Серія «Філологічні науки». 2011. Вип. 60. С. 218–221.

6. Jenny L. Strategia formy. Pamiętnik Literacki: czasopismo kwartalne poświęcone historii i krytyce literatury polskiej. 1988. № 79/1. P. 265–295.

7. Ільницький М.М. Історія крізь призму духовності: візія Романа Іваничука. Слово і час. 2019. Вип. 5. С. 14–20.

8. Сизоненко Н.М. Перітекстові елементи роману Р. Іваничука «Черлене вино». Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Серія «Філологічні науки». 2018. Вип. 1 (87). С. 148–152.

9. Юлдашева Л.П. Заголовок як текстовий і метатекстовий компонент. Science and Education a New Dimension. Philology. 2016. Вип. IV (21), 98. С. 56–59.

10. Іваничук Р.І. Мальви : роман, есей. Харків : Фоліо. 2018. 235 с.

11. Білик Н.Л. «Епіграф долі»: паратекстуальність роману М. Продановича «Сад у Венеції». Слово і час. 2014. Вип. 5. С. 90–96.

12. Гундорова Т.I. Післячорнобильська бібліотека: український літературний постмодерн. Київ : Критика. 2005. 263 с.
Опубліковано
2024-05-13