ЕМОЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ МОВЛЕННЯ: ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ ВИМІР

Ключові слова: психолінгвістика, емоції, мовлення, емоційна комунікація, мовленнєва діяльність, когнітивні процеси, мовна особистість, комунікативна компетентність, цифрова комунікація, емоційний інтелект

Анотація

Статтю присвячено дослідженню емоційного компонента мовлення як одного з ключових об’єктів сучасної психолінгвістики. У роботі розглянуто взаємозв’язок мовлення, емоційних процесів і когнітивної діяльності людини, що забезпечують породження, інтерпретацію та розуміння мовленнєвих повідомлень у різних комунікативних ситуаціях. Обґрунтовано, що емоції не є лише супровідним чинником мовленнєвої діяльності, а виступають важливим механізмом організації мовної поведінки, визначаючи вибір мовних засобів, інтонаційне оформлення висловлювань, прагматичні стратегії та ефективність міжособистісної взаємодії. Здійснено аналіз сучасних психолінгвістичних підходів до вивчення емоційного мовлення, окреслено внесок когнітивної психології, нейропсихології та комунікативної лінгвістики у формування сучасних уявлень про мовленнєву діяльність. Особливу увагу приділено ролі емоцій у процесах породження та сприйняття мовлення, формуванні мовної особистості, розвитку емпатії, комунікативної компетентності та мовленнєвої адаптації у різних соціокультурних умовах. Проаналізовано мовні маркери емоційності, серед яких – лексичні одиниці з емоційною семантикою, експресивно забарвлена лексика, стилістичні засоби, інтонаційні характеристики, невербальні компоненти комунікації та контекстуальні чинники, що впливають на інтерпретацію висловлювання. Показано, що адекватне розуміння емоційного змісту повідомлення забезпечується комплексною взаємодією мовних, когнітивних і соціальних механізмів. Окрему увагу приділено особливостям функціонування емоційного мовлення в умовах цифрової комунікації. Зазначено, що поширення соціальних мереж, месенджерів і мультимедійних платформ трансформує способи вираження емоцій, компенсуючи відсутність невербальних засобів використанням емодзі, графічних символів, пунктуаційної експресії та інших цифрових маркерів емоційності. Це потребує переосмислення традиційних психолінгвістичних моделей аналізу мовленнєвої діяльності. Зроблено висновок, що емоційний компонент є невід’ємним складником мовленнєвої діяльності, який забезпечує ефективність комунікації, впливає на когнітивні процеси, формування соціальних взаємин і розвиток мовної особистості. Перспективними визначено подальші дослідження психолінгвістичних механізмів емоційної комунікації із застосуванням міждисциплінарних методів та сучасних цифрових технологій.

Посилання

1. Засєкіна Л. В. Психолінгвістика ХХІ століття у вирішенні актуальних проблем загальної та соціальної психології в Україні. Актуальні проблеми загальної та соціальної психології. 2015. Вип. 2. С. 7–10.

2. Засєкіна Л. В., Засєкін С. В. Вступ до психолінгвістики. Острог : Острозька академія, 2002. 168 с.

3. Калмикова Л. О., Калмиков Г. В., Лапшина І. М., Харченко Н. В. Психологія мовлення і психолінгвістика : навчальний посібник / за заг. ред. Л. О. Калмикової. Київ : Фенікс, 2008. 245 с.

4. Сосюр де Ф. Курс загальної лінгвістики. Київ, 1998. 324 с.
Опубліковано
2026-11-03