ПОДІЄВІСТЬ ЯК СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ НОВІТНЬОЇ ДРАМАТУРГІЇ ТА ТЕАТРУ

Анотація

У статті аналізується подієвість факту п’єси, вона характеризується з погляду функціонального, який дає режисеру ключ для постановки й інтерпретації тексту п’єси. Однак до події можна підійти із сутнісного плану, вагомість події для твору тоді визначатиметься стилем і жанром. Тобто подієвість визначається багатьма обставинами: функціонуванням, конфліктом, дієвим фактом, стилем і жанром вистави, тобто це форма, якій кожен режисер надає свого змісту. Подія є фундаментальною категорією для режисера, водночас залишається по суті суб’єктивною категорією. Виділяємо драматургічне, драматичне, театральне сприйняття події, спосіб її втілення, тобто режисерські експерименти з формою п’єси, як-от: перформанс, інсталяція, виставка, імерсивність; топонімікою – завод, будинок, квартира тощо. Доведено, що для драматурга подія – основа сюжету, ситуація із життя персонажів, яка міняє це життя, це погляд через життя на подію. Режисер відтворює подію як дію, подія є основною одиницею вираження його трактування п’єси, засобом донесення свого задуму до глядача, тобто режисер драматургічну подію перетворює на сценічну, рухаючись від події до її театрального втілення, це є комунікативною стратегією режисера, яка втілюється за допомогою візуальних, наративних, лінгвістичних, музикальних комунікативних тактик. Глядач бачить сценічну театральну подію, він усвідомлює реальність події у процесі співпереживання, а критик дивиться на подію через глядацьке сприйняття та театральну традицію. Отже, подія є основою розвитку сучасного театру та драми, адже природа події дає режисеру ключ до постановки, організації мізансцени, інсталяції, перформансу, вистави; подія як дієвий факт розкриває можливості побудови акторської гри, сценічної дії. Відзначається відірваність театру від драматургічного тексту, відсутність останнього як основи театральної дії – це одна з комунікативних стратегій розвитку сучасного театру. Режисер виступає інтерпретатором театральної дії, що відбувається на кону, він пропонує інтерпретувати якийсь текст чи життєвий епізод глядачам, тобто відбувається подвійна інтерпретація, або інтерпретація інтерпретацій. Це комунікативна стратегія залучення глядача не просто до текстотворення, а й до активного творення вистави, без цієї активності вистави, як такої, не буде. Життєбудування, імерсивність уважаємо ще однією комунікативною стратегією розвитку майбутнього нового театру, перспективність якої покаже час; спонтанність і непередбачуваність, непідготовленість актора, який є й глядачем водночас, – одна зі стратегій розвитку сучасного театру, бо театр відшукує нові ідеї у вирії та стихії життя, намагаючись остаточно порвати із драматургією, літературою, тому емансипація театру від літератури – ще одна комунікативна стратегія розвитку сучасного театру. Констатується розширення театральної комунікації іншими видами мистецтв, бо література, кіно, мультиплікація, відеоарт, інсталяція, виставка, показ – абсолютно все може апропріюватися театром. У цьому сенсі він має безмежну кількість можливостей, яких немає в жодного виду мистецтва, розмиваючи межі між contemporary art і contemporary theater. Нарешті, відірваність вистави від театральної будівлі, що забезпечує зв’язок із соціально-культурним життям, а глядачеві – активну участь у виставі – ця комунікативна стратегія сучасного театру досить перспективна та дійова, сучасні режисери активно використовують імерсивність як стратегію розвитку театру. Проаналізовані комунікативні стратегії розвитку сучасного театру є новаторськими та мають відтінок експериментаторства, а їхню дієвість покаже час.