МАЛА ПРОЗА ВОЛОДИМИРА ДАНИЛЕНКА І МИЛОРАДА ПАВИЧА: МІСТИЧНЕ ЯК ЕЛЕМЕНТ НАРАТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ ТЕКСТУ

Анотація

У статті розглядаються особливості наративної стратегії малої прози сучасного українського письменника Володимира Даниленка та сербського прозаїка Милорада Павича. Постмодерністські тексти сучасних митців демонструють процес дифузії жанрових і стильових конструкцій: міфологічного, фантастичного, психологічного, історичного. Трансформуючи фольклорні образи, мотиви, сюжети, авторів, синтезуючи реальне та містичне, раціональне й ірраціональне, письменники розсувають межі новелістичного жанру, творячи картину екзистенційного буття людини. Указано, що засобами творення надприродного, містичної дійсності в новелах Володимира Даниленка «Сон із дзьоба стрижа», «Черемхова віхола» є: переплетення світу реального та ірреального, стирається межа між сном і реальністю, сугестія. Акцентування на психологічних та емоційних станах героїв спрямоване на вплив на читача задля творення необхідного ефекту вербалізації. Містичну атмосферу новел підсилює оніричний простір, що є формою розвитку сюжету. Сни дають змогу розкрити внутрішній світ персонажів, передають їх потаємні почуття й передчуття, розшифровують авторський задум, дають змогу зрозуміти містичний компонент. Зосереджено увагу на наративній стратегії оповідань «Дамаскин», «Скляний равлик» Милорада Павича, для яких характерні: нелінійність оповіді, гіпертекстуальність (оповідання для комп’ютера і циркуля), гра з текстом і читачем. Містичні елементи визначають наративність тексту, розширюють його рецепцію, залучають реципієнта до творчої співучасті інтелектуальної гри автора. Указано, що твори насичені містикою, знаками, які прочитуються в інтертекстуальному просторі літератури. Володимир Даниленко і Милорад Павич майстерно вплітають у сюжетну канву фольклорні, міфологічні образи та символи, актуалізуючи містичний модус тексту.