МІСТИЧНІ ЕЛЕМЕНТИ В РОМАНІ «ДРУГЕ ТІЛО» МИЛОРАДА ПАВИЧА

Анотація

Сербський постмодерніст Милорад Павич після численних експериментів з формою (роман у вигляді словника, кросворду, клепсидри, скрині, астрологічного путівника, роману карт таро й роману-дельти) у пізньому періоді творчості повернувся до традиційного жанру. У 2006 р. побачив світ останній великий прозовий твір письменника «Друге тіло» з авторським підзаголовком «побожний роман», який засвідчує відхід від радикальних формальних експериментів, обмежене використання постмодерністських домінант і застосування автобіографічних маркерів. У статті особливу увагу зосереджено на аналізі поетикальної формули роману, яку складають реалізація концепту «смерті автора» через маскування авторства, інтертекстуальність, наявність історичного й фантастичного компонентів, багатозначність, що дає можливість альтернативних інтерпретацій, і застосування ігрового принципу. Наголошено, що для сербського постмодерніста процес читання – це інтерпретативна діяльність, під час якої читач стає творчим співучасником текстуальної гри. З’ясовано, що внутрішню архітектурну єдність роману забезпечує наскрізний мотив пошуку (дослідження таємниці другого тіла й інформації про магічний обряд із перснем), який є об’єднавчим фактором для трьох сюжетних ліній. У кожному з трьох сюжетів протагоністи – це подружні пари (з Белграда, Венеції та Сентендре), любовні пригоди яких забезпечують динаміку художнього тексту. У тексті реалізовано бінарні опозиції: чоловіче/жіноче, тіло/душа, смерть/вічність, минуле/майбутнє, небесне/ земне, добро/зло, божественне/демонічне, краса/потворність. Установлено, що роман насичений фантастикою і містикою, знаками, езотеричними символами, які ускладнюють рецепцію роману. Аналізуються також демонічні персонажі, магічні обряди, містичні події, які забезпечують інтелектуальну цікавість і дають змогу розгортати інтерпретаційні схеми. Зроблено висновок, що М. Павич запрошує читачів до захопливої літературної подорожі, яка виходить за рамки традиційного прочитання тексту, і так розширює горизонти рецепції художнього твору.