ДЕСТРУКТУРОВАНІ СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЧОЛОВІЧІЙ ІНТИМНІЙ ПОЕЗІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ

Ключові слова: поетична мова, деструктуровані синтаксичні одиниці, українська чоловіча інтимна поезія початку ХХІ століття

Анотація

У статті з’ясовано неповторність сучасного поетичного тексту як складної комунікативної структури. Підкреслено, що українська чоловіча інтимна поезія початку ХХІ століття поєднує розвиток класичних течій, продовження новаторських пошуків і постання нових тенденцій. Наголошено, що у сучасній лінгвопоетиці поетичне слово набуло трансцендентних ознак. Воно не лише комунікативний засіб, який репрезентує наявну інформацію, а й те, що ще не відбулося. Сучасні поетичні тексти транслюють довкілля через номінації та численні дескрипції, що репрезентують предметні реалії, сукупність яких є відтворенням калейдоскопу уявлень, не позбавлених, однак, системної організації. У межах наукової розвідки виокремлено й досліджено синтаксично-функційні особливості деструктурованих одиниць сучасної чоловічої інтимної лірики. Зазначено, що синтаксична деструкція – свідомі порушення формального боку тексту на синтаксичному рівні, що спричиняють виникнення нових смислів та інтерпретацій, метою яких є знищення меж тексту та реальності. Доведено, що чоловічі інтимні поезії початку ХХІ століття представлено в незвичній формі, відмінній від класичної. Часто автори вдаються до деструкції: пишуть свої вірші одним текстом, без великої літери та розділових знаків, присутня розірваність слів та речень. Деструкція виступає як один зі способів деконструкції тексту. Деструктурування синтаксичних одиниць зафіксовано у таких поетів, як-от: Василь Махно «Нам знову залишиться вивчити двом», Анатолій Дністровий «У неї очі великі вітрини», «Жовтий місяць гойдала», Сашко Ушлаков «Нори золотих лисенят наче вени», «Усе це поволі стирає наші видимі межи», «Сни про Україну», Іван Андрусяк «Із повітря в повітря», Тарас Девдюк «Ми цілу ніч», Сергій Жадан «Вона ще не виросла» та ін. Узагальнено, що для їхнього синтаксису характерна аморфність і невизначеність, що й дає підстави кваліфікувати цю манеру поетичного письма як аморфно синтаксичну. Таким деструктурованим синтаксисом, мабуть, поети переслідують мету: читач самостійно повинен зрозуміти, що ті чи ті розділові знаки тільки заважатимуть зрозуміти «глибинний» зміст твору і водночас читач сам може виділити у смисловому та інтонаційному плані певний компонент строфи, застосувавши з цією метою доречний, на його думку, розділовий знак.

Посилання

1. Загнітко А.П. Теоретична граматика сучасної української мови: Морфологія. Синтаксис. Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. 992 с.

2. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк : ДонНУ, 2001. 662 с.

3. Кондратенко Н.В. Синтаксис українського модерністського і постмодерністського художнього дискурсу : монографія. Київ, 2012.

4. Кононенко В.І. Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення. Мовознавство, 2013. № 4. С. 3–14.

5. Кононенко В.І. Прагматика художнього тексту: пошуки новостилю : монографія. Київ ; Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника, 2021. 365 с.

6. Сюта Г.М. Цитата в українському поетичному тексті ХХ століття: джерела, прагматика, рецепція : дисерт. докт. філол. наук зі спеціальності : 10.02.01 «Українська мова». Інститут української мови НАН України. Київ, 2018. 254 с.

7. Українська інтимна лірика: твори: для старшого шкільного віку. / Упорядкув. текстів, перед., підготов. комент., прим. та наоч.-метод. матеріалів К.Г. Борисенко. Київ : Школа, 2009. 352 с.

8. Фізер І. Свято поезії і погляд критика. Слово і час. 1991. № 9. С. 37–40.
Опубліковано
2023-09-22