ДЕСТРУКТУРОВАНІ СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЧОЛОВІЧІЙ ІНТИМНІЙ ПОЕЗІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті з’ясовано неповторність сучасного поетичного тексту як складної комунікативної структури. Підкреслено, що українська чоловіча інтимна поезія початку ХХІ століття поєднує розвиток класичних течій, продовження новаторських пошуків і постання нових тенденцій. Наголошено, що у сучасній лінгвопоетиці поетичне слово набуло трансцендентних ознак. Воно не лише комунікативний засіб, який репрезентує наявну інформацію, а й те, що ще не відбулося. Сучасні поетичні тексти транслюють довкілля через номінації та численні дескрипції, що репрезентують предметні реалії, сукупність яких є відтворенням калейдоскопу уявлень, не позбавлених, однак, системної організації. У межах наукової розвідки виокремлено й досліджено синтаксично-функційні особливості деструктурованих одиниць сучасної чоловічої інтимної лірики. Зазначено, що синтаксична деструкція – свідомі порушення формального боку тексту на синтаксичному рівні, що спричиняють виникнення нових смислів та інтерпретацій, метою яких є знищення меж тексту та реальності. Доведено, що чоловічі інтимні поезії початку ХХІ століття представлено в незвичній формі, відмінній від класичної. Часто автори вдаються до деструкції: пишуть свої вірші одним текстом, без великої літери та розділових знаків, присутня розірваність слів та речень. Деструкція виступає як один зі способів деконструкції тексту. Деструктурування синтаксичних одиниць зафіксовано у таких поетів, як-от: Василь Махно «Нам знову залишиться вивчити двом», Анатолій Дністровий «У неї очі великі вітрини», «Жовтий місяць гойдала», Сашко Ушлаков «Нори золотих лисенят наче вени», «Усе це поволі стирає наші видимі межи», «Сни про Україну», Іван Андрусяк «Із повітря в повітря», Тарас Девдюк «Ми цілу ніч», Сергій Жадан «Вона ще не виросла» та ін. Узагальнено, що для їхнього синтаксису характерна аморфність і невизначеність, що й дає підстави кваліфікувати цю манеру поетичного письма як аморфно синтаксичну. Таким деструктурованим синтаксисом, мабуть, поети переслідують мету: читач самостійно повинен зрозуміти, що ті чи ті розділові знаки тільки заважатимуть зрозуміти «глибинний» зміст твору і водночас читач сам може виділити у смисловому та інтонаційному плані певний компонент строфи, застосувавши з цією метою доречний, на його думку, розділовий знак.