ФРАНЦУЗЬКІ Й УКРАЇНСЬКІ БАРОКОВІ ТЕКСТИ: ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА В МОВНО-СТИЛІСТИЧНОМУ ІНТЕР’ЄРІ

Анотація

Статтю присвячено складній проблемі визначення національної специфіки літературних творів мистецтва, які віддзеркалюють етнокультурну самоідентифікацію творчої особистості, що визнається речником культури, духовності, національного духу; особлива складність – коли це стосується такого примхливого, суперечливого і ще не уповні дослідженого явища, як літературне бароко. Метою даної статті є визначення мовних особливостей французьких й українських барокових текстів, оскільки мовний матеріал видається авторам особливо вдячним з огляду на «полярність» французького й українського варіантів бароко, представлених у творах мислителів минулого та сучасників. Аналіз художніх текстів бароково мислячих митців – носіїв національної ментальності дав можливість встановити співвідношення їхньої мовної й розумової інтенсії, відзначити істотну структурну специфіку французьких й українських барокових літературних текстів як особливого феномену, що й становило дослідницьке завдання. У результаті компаративного вивчення обраних текстів з’ясовано: позаяк естетичне в мові щільно пов’язане зі структурним, то правомірним може бути твердження про несхильність французького художнього мислення до барокової пишноти, надмірності, витіюватості, затемненості, тоді як бароковість українських майстрів проявляється передусім у гранично вишуканій, часом парадоксальній образності, вживанні рідкісної лексики, потенціюванні знакових ситуацій. Особливу увагу приділено антиномії концептуального розуміння ілюзорності пізнаваного й зображуваного: наголошується важливість в естетиці бароко для французьких митців розуміння й трансляції того, що світ постає як величезна театральна дія, а для системи українського бароко – морально-естетичний аспект сприйняття й зображення дійсності у призмі релігійних цінностей. У результаті зіставлення деяких виявів двох важливих культурологічних процесів, що відбуваються в межах французького й українського літературного бароко, мовного та естетичного, можна стверджувати: існує їх непросте взаємопереплетіння, зокрема, іманентні можливості мови великою мірою зумовлені національним менталітетом і, у свою чергу, деяким чином формують останній, сприяючи закріпленню в ньому певних рис; водночас цей мовно-духовний фактор латентно прокладає напрям, у котрому розвивається художнє явище – національне відгалуження всеєвропейського бароко.