СЕНСОРНЕ ВІДЛУННЯ МИНУЛОГО: ЗВУК, ЗАПАХ І ДОТИК ЯК МОДУСИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ В РОМАНІ Л. ЕРДРІЧ «МОГУТНЯ ЧЕРВОНА»

Анотація

У статті авторка аналізує сенсорну поетику роману Л. Ердріч «Могутня Червона» (2024) в контексті осмислення історичної, родової та міжпоколіннєвої пам’яті. Основну увагу зосереджено на тому, як звук, запах і дотик функціонують як художні модуси збереження та трансляції колективного досвіду. Дослідження показує, що в романі пам’ять не зводиться до наративних чи документальних форм, а постає як тілесно втілений процес, укорінений у щоденній взаємодії персонажів із природним і соціальним середовищем. Теоретичну основу дослідження становлять ідеї феноменології сприйняття М. Мерло-Понті, концепція «відчуття місця» Е. Рельфа та положення антропології чуттів Д. Гоуза. Авторка обґрунтовує, що сенсорні образи в романі виконують функцію неінституційного архіву, в якому акумулюється досвід колоніального минулого, екологічної деградації та родинної травми. Звукові мотиви (крики птахів, шум ріки, індустріальний гул) формують акустичний ландшафт пам’яті, що поєднує теперішнє з історією місця. Нюхові образи (аромати книжок, рослин, ґрунту) актуалізують повсякденну пам’ять спільноти та підтримують збереження емоційно-чуттєвого досвіду. Тактильні мотиви (дотик до води, тканини, землі, предметів) репрезентують тілесну тяглість зв’язків між поколіннями. Дослідження доводить, що сенсорна поетика в романі Л. Ердріч формує особливу модель історичного мислення, у якій минуле постає не як абстрактна сукупність фактів, а як жива, втілена присутність. Через тілесний досвід персонажів письменниця поєднує особисту пам’ять із колективною історією та трансформує індивідуальну травму у форму спільного переживання. Окрему увагу авторка приділяє ролі «ефемер» і матеріальних слідів повсякденності як носіїв культурної пам’яті. Стаття доводить, що сенсорні маркери в романі функціонують не лише як стилістичний засіб, а й як складова частина авторської стратегії осмислення землі, праці, екологічної відповідальності та колоніальної спадщини. Сенсорне письмо постає інструментом рекультивації ідентичності та способом збереження людяності в умовах соціальної й екологічної кризи. Подальші дослідження можуть зосередитися на порівняльному аналізі тілесної поетики в інших романах письменниці та на розгляді сенсорики в межах сучасного екокритичного дискурсу.