ФУНКЦІЙНО-СЛОВОТВІРНА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКИХ ІМПЕРАТИВІВ У ТВОРЕННІ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ ІЗ КОМПОНЕНТОМ ВІДСУТНОСТІ
Анотація
У статті розкрито функційно-словотвірну специфіку українських дієслів у формі імперативу, що полягає у використанні певних антропоформул задля формування українських антропонімічних одиниць, зокрема прізвищ. З’ясовано визначення термінів, застосування яких є важливим для реалізації поставленої мети. Методом суцільної вибірки з різних джерел зібрано прізвища, будова яких складається з імперативної форми дієслова, іменника у формі акузатива та заперечної частки не. Для аналізу вибрано лише мовний матеріал із компонентом відсутності, що не досліджувався раніше лінгвістами в окремих працях, та розділено на групи залежно від імперативу, який є базою для створення антропоніму. Уважаємо, що саме на особливу увагу заслуговують виокремлені для аналізу прадавні українські прізвища, сформовані на підґрунті опозиції «наявність vs відсутність», де саме відсутність, заперечення чи негація транслюють певну інформацію. Наведені у цій науковій розвідці дієслова в імперативній формі (бий, дай, їж, куй, пий, хай, чай, чуй) є прадавніми в українській мові, а їх використання у словотворенні антропонімічних одиниць демонструє унікальність українських прізвищ та ідентифікує українців як етнічний колектив. На думку автора, виявлені особливості словотвору прізвищ відбито в антропоформулах, серед яких базовою є об’єднання в одну антропонімічну одиницю дієслова в імперативній формі та іменника у формі акузатива плюс частка не. Усі прізвища, що було піддано аналізу (Небийбаба; Недайборщ, Недайвода, Недайкаша та Недайнич, Недайнів; Неїжборщ, Неїжмак, Неїжсало та Неїжко; Некуйбіда (опозит Куйбіда); Непийвода; Нехай, Нечай (асоціативно пов’язане Неждан), Нечуй), виявляють креативність мислення українців, сприяють утворенню образності та експресії у дискурсі, а також розкривають словотвірні можливості імперативної форми дієслова.
Посилання
2. Волков А.О., Радчук О.В. Антропонімічні номінації як засіб збереження вражень у пам’яті. Аргументи сучасної філології: історична та індивідуальна пам’ять : матеріали IV Міжнародної наукової конференції, 18–19 квітня 2024 р. Харків : ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2024. С. 56–61.
3. Колібаба Л.М. Форми знахідного відмінка іменників в українській народній мові. Науковий вісник ДДПУ імені І. Франка. Серія «Філологічні науки (мовознавство)». 2020. № 13. С. 80–89. URL: http://ddpu-filolvisnyk.com.ua/uploads/arkhiv-nomerov/2020/NV_2020_13/15.pdf
4. Колібаба Л., Фурса В. Словник дієслівного керування. Київ : Либідь, 2016. 656 с.
5. Костенко Л.В. Маруся Чурай. Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. 224 с.
6. Кравченко Л.О. Українська ономастика: антропоніміка : навчальний посібник. Київ : Знання, 2014, 239 с.
7. Потебня О.О. Думка та мова. Харків, 1892. URL: https://www.scribd.com/document/404457130/
8. Сухомлин І.Д. Питання антропоніміки в українській мові : навчальний посібник. Дніпропетровськ, 1975. 110 с.
9. Сучасний тлумачний словник української мови. Харків : Школа, 2011. 1008 с.
10. Фразеологічний словник української мови. Кн. 1. Київ : Наукова думка, 1993. 528 с.

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.


