ТВОРЧІ ПРИСВЯТИ ЯК ІНДИКАТОРИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОЛЯ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА 1920–1930 РОКІВ)
Анотація
У статті вказано на функцію присвят як маркера змін літературного поля. Порівнюючи тенденції розвитку українського письменства 1920-х і 1930-х років, можна відзначити прямий вплив суспільно-політичних процесів на дедикаційні формули, мотиви й форми присвячування. Нечисленність меморіальних ювілейних присвят класикам пов’язана з критичним ставленням до літератури минулого як «буржуазного мистецтва», активно тиражованим у масовій свідомості штампом про «другосортність» вітчизняного письменства порівняно з російським. Безперечним лідером цієї групи і в 1920-ті, і в 1930-ті рр. залишається Т. Шевченко. Поширені в літературному полі 1920-х рр. присвяти «першим хоробрим» (В. Чумаку, В. Еллану, Г. Михайличенку, А. Заливчому) у 1930-ті рр. зникають, це зумовлено національною позицією адресатів. Кількість присвят сучасникам, із якими адресантів поєднували товариські стосунки, приналежність до однієї літературної організації, спільні естетичні принципи, посутньо зменшилася. Промовистим фактом літературного поля 1930-х рр. стала ануляція присвят репресованим письменникам і переприсвячування їх іншим, політично «благонадійним» адресатам. У першій половині 1930-х рр. у літературному полі помітно збільшилася кількість присвят російським письменникам (С. Єсеніну, Д. Бєдному, М. Горькому, В. Маяковському, Е. Багрицькому, М. Островському, С. Надсону, Б. Пастернаку та ін.), з’являється нова підгрупа дедикацій – присвяти письменникам СРСР Я. Коласу, Ф. Ходжаєву, К. Хетагурову, Е. Капієву, Джамбулові та ін. Ці дедикації мали унаочнити пропагований тоталітарною владою принцип «дружби народів». Кількість присвят зарубіжним письменникам у загальному масиві дедикацій незначна; це зумовлено упередженим ставленням до літератури «загниваючого Заходу». У цій підгрупі фігурують переважно «пролетарські» письменники А. Барбюс, Й. Бехер, М. Залка. У письменницькому середовищі присвяти були виявом еквівалентного (напр., між «неокласиками») або нееквівалентного дарообміну (коли завдяки дедикації адресанти прагнули здобути підтримку, захист, сприяння в публікації власних творів; у такий спосіб відбувалося примноження власного «символічного капіталу» й зміцнення позицій у літературному полі).
Посилання
2. Тичина П. Зібрання творів: у 12 т. Т.1 / упоряд. О. Кудін. Київ: Наук. думка, 1983. 736 с.
3. Сосюра В. Твори: в 10 т. Т.1: Поезії. Київ: Дніпро, 1970. 365 c.
4. Плужник Є. Поезії / упор. Л. Череватенка. Київ: Рад. письменник, 1988. 415 с.
5. Марчак Т. Концептосфера творчого світу «перших хоробрих» (Василь Чумак, Василь Еллан-Блакитний, Гнат Михайличенко, Андрій Заливчий): дис. … канд. філол. наук: 10.01.01. Київ: Київський університет Бориса Грінченка, 2016. 186 с.
6. Bourdieu P. Le sens pratique. Paris: Les Éditions de Minuit, 1980. 480 р.
7. Литвиненко А. Антропологія дарообміну як феномен культури. Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка Карого. 2022. Вип. 31. С. 148–154.
8. «Українізація» 1920 – 30-х років: передумови, здобутки, уроки / відп. ред. В. Смолій. Київ: [Ін-т історії України НАН України], 2003. 391 с.
9. Косіор С. Радянську літературу – на рівень завдань побудови безкласового суспільства. Зоря. 1934. № 6. С. 3–10.
10. Хархун В. Соцреалістичний канон в українській літературі: генеза, розвиток, модифікації. Ніжин: ТОВ «Гідромакс», 2009. 508 с.
11. Сосюра В. Вибрані поезії. Київ: Держлітвидав, 1938. 188 с.
12. Bourdieu, P. The rules of art: Genesis and Structure of the Literary Field / tr. by S. Emanuel. Stanford: Stanford University Press, 1995. 408 с.
13. Микитенко І. За гегемонію пролетарської літератури. Гарт. 1930. № 6. С. 109–163.
14. Бажан М. Імобе з Галаму. Червоний шлях. 1924. № 6. С. 63–65.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
