ПОВІСТЬ «ЇМ ДЗВОНИ НЕ ДЗВОНИЛИ» ОЛЕКСИ ГАЙ-ГОЛОВКА: ІМАГОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Статтю присвячено імагологічному дискурсу повісті українського діаспорного письменника Олекси Гай-Головка «Їм дзвони не дзвонили». Художня інтерпретація буття людини в тоталітарному суспільстві дозволила письменнику зобразити трагедію українського селянства, вимирання мешканців сіл під час Голодомору 1932–1933 років. Акцентовано на збереженні й дотриманні загальнолюдських та християнських цінностей, традицій, моралі, що є основою української душі, яка не приймає чуже – більшовицьке. Вказано, що у творі нав’язування ідей радянською владою приводить до руйнування побуту селян, релігійних основ. Насильницьке насадження Чужого стає причиною знищення Свого, рідного: села Світле, Вишеньки із споконвічними традиціями перетворилися на пустку. З’ясовано, що концепт «чужий» вживається у значенні ворожий, зловіщий, загрозливий. Засвоєння споконвічного культурного коду українців відбувається через збереження сакральних національних стереотипів (Свого) та відмежування від совєтського (Чужого). Зазначено, що проєктуючи на тогочасну дійсність біблійні мотиви, письменник органічно вписує їх у сюжетну канву твору. Через образи з Святого Письма (раю – пекла, Каїна й Авеля), Заповіді Божі автор віддзеркалює трагедію українського селянства. Образи українських селян, священника постають особистостями, що шанують традиції, загальноприйняті норми моралі, зберігають силу духу в час трагічних подій. Документальна основа твору та автобіографічний досвід (прототипами персонажів повісті стала родина письменника) акумульовано через біблійні істини, духовну енергію слова Божого, філософію буття українського народу. Текстова присутність образів розгортається в імагологічному аспекті «своє/чуже», власне українське і нав’язане владою.