ФЕМІНІСТИЧНІ АНТИУТОПІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА КАНАДСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРАХ

Анотація

У статті проаналізовано романи М. Етвуд «Оповідь служниці» та І. Роздобутько «ЛСД» як феміністичні антиутопії, написані жінками. Представниками феміністичної критики відзначалось визнання жінкою своєї вторинності, меншовартістості. Тому аналіз такого образу у літературі, створеній жінками, став об’єктом дослідження. Зазначено, що феміністичним антиутопіям притаманна критика теперішніх цінностей/умов, протиставлення сучасного суспільства умовному майбутньому, визнання чоловіка причиною нинішніх соціальних негараздів, представлення жінок не тільки рівним чоловікам, але й як творців своєї долі. Відзначено вплив філософських та релігійних концепцій сьогодення та ЗМІ, мережі Інтернет, соцмереж на формування закритого простору антиутопічного світу, поділеного на касти, закритого та ізольованого. Прослідковано поєднання рис антиутопії та жіночих романів у площині текстів феміністичних антиутопій, тему влади чоловіка над жінкою, як провідної у феміністичній антиутопії. Дія в обох творах відбувається в патріархальному суспільстві, де жінок пригнічують, центральною метафорою цього пригнічення є замовчування. Патріархальне суспільство, переважно чоловіче, зображене як тоталітарне, насильницьке, що пригнічує та нівелює жінку, робить її залежною та підвладною чоловікові. Закритий простір, кастовість, німота, відсутність навіть власного імені – те, що дозволяє визначати ці твори як антиутопічні. Феміністична антиутопія – жанровий різновид антиутопії, що зображує тоталітарне суспільство, респресивний механізм якого спрямований на придушення жіночої індивідуальності, свободи. Обидва романи спрямовані на критику гендерної нерівності, патріархальних соціальних структур, де панують чоловіки, а жінкам належить мовчати і коритись. Визнання особливого способу жіночого буття, необхідність перегляду традиційних поглядів на жіночі образи, створення соціальної історії жіночої літератури та вивчення жіночих репрезентативних стратегій – це ті питання, яких торкаються авторки у своїх романах та що дає право визначати їх як феміністичні антиутопії.