ВЕНЕТСЬКА МОВА: З ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

Анотація

Статтю присвячено венетській мові – мові стародавніх венетів, що населяли територію сучасної північно-східної Італії та прилеглих до неї областей Словенії та Австрії. Особливості дослідження венетської мови розглядаються в лінгвоісторіографічному аспекті. Статус мертвої мови пов’язаний із тим, що венетська мова була витіснена з уживання латиною. Венетська мова засвідчена у коротких написах (понад 250 текстів VI–I ст. до н. е.). Історію вивчення венетської мови, слідом за А.О. Корольовим, розділяємо на кілька основних етапів. Наприкінці ХІХ ст. усі відомі на той час дані було враховано одним із засновників венетської філології К. Паулі. Лінгвістичну реконструкцію венетської мови на лексичному, фонологічному, морфологічному, синтаксичному рівнях було здійснено у працях К. Паулі та П. Кречмера. На початку ХХ ст. венетську мову досліджували Ф. Зоммер, Р.С. Конвей, Дж. Вотмоу, С.Е. Джонсон та ін. Підсумки першого етапу роботи підбили Дж. Вотмоу та Р.С. Конвей (1939). Починаючи з 40-х рр. ХХ ст. дослідження були продовжені Е. Феттером, Г. Крае, М.С. Білером, Ю. Унтерманном. Але особливий стимул роботи в цій галузі отримали після численних знахідок (з 1949 р.) у Лаголі, де було розкопано венетське святилище IV–I ст. до н. е. Результати другого етапу узагальнили Дж.Б. Пеллегріні та А.Л. Просдочимі (1967). К. Паулі, Г. Крае, Е. Феттер та інші індоєвропеїсти включали венетську мову (поряд з іллірійською й мессапською) в іллірійську групу мертвих індоєвропейських мов. М. Лежен був схильний зарахувати венетську мову до італьських мов. У студіях більшості дослідників венетської мови (В. Пізані, Й.М. Тронського, А.О. Корольова, В.П. Нерознака та ін.) вона була кваліфікована як ізольована індоєвропейська мова. У статті підкреслюється, що дослідження архаїчної венетської мови надзвичайно важливі для індоєвропеїстики.