РИЗИКО-ОРІЄНТОВНА СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ СУДНОПЛАВСТВА НА ВНУТРІШНІХ ВОДНИХ ШЛЯХАХ УКРАЇНИ

Анотація

Введення. За минулі 20 років вантажопотік річковим транспортом в Україні скоротився в 6-7 разів, хоча обсяг перевезень останнім часом має тен­денцію до зростання. За результатами 2018 року він склав всього 10 млн тон, а пасажирські перевезення зведені майже до нуля. Відомо, що традиційний під­хід до безпеки базується на категоричному імперативі: забезпечити «абсолют­ну» безпеку, не допустити ніяких аварій. Як показує практика, така концепція не адекватна реальній ситуації. Сучасний світ відкинув концепцію «абсолютної» безпеки, зважаючи на неможливість її досягнення, і прийшов до концепції при­йнятного (допустимого) ризику. Великі фінансові кошти, що витрачаються на підвищення безпеки технічних систем, зменшують кількість коштів, що виділяються на придбання засобів індивідуального захисту, медичне обслугову­вання, заробітну плату і т.д. В цьому випадку соціальній сфері виробництва може бути завдано значної шкоди. Безпеку внутрішнього судноплавства мож­на визначити, як властивість реалізовувати виробничі процеси без наслідків, а при виникненні аварійних ситуацій мати можливість відновлювати параме­три або нормальне функціонування виробничих процесів, здійснюваних на цьому об’єкті. Мета. Метою дослідження є розробка теоретичних основ страте­гії управління безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах на основі концепції прийнятного ризику. Результати. В роботі пропонується модель процесу управління безпекою виробничими процесами внутрішнього судноплав­ства, концептуальну відмінність якої від традиційної полягає в спільній участі в управлінні на всіх фазах проекту всіх зацікавлених сторін. Умовою ініціації того чи іншого проекту слід вважати умову, за яким бюджет проекту вияв­ляється менше, ніж зменшення ризику виникнення аварійної ситуації в резуль­таті реалізації даного проекту. Загальну місію такої програми можна сформу­лювати наступним чином: забезпечення використання такого рівня фахівців з безпеки, використання таких організаційно-технологічних схем, такого стану об’єктів інфраструктури внутрішнього судноплавства, при якому ризик виник­нення аварійної ситуації в результаті реалізації будь-якого технологічного процесу не перевищує прийнятного рівня. Відомо, що розрізняють три методи класифікації: ієрархічний, фасетний та дескрипторний. Очевидно, що в силу специфіки розв’язуваної задачі найбільшу цінність для нас представляє саме фасетний метод. Фасетний метод класифікації передбачає, що вихідна безліч об’єктів розбивається на підмножини груп з незалежними між собою ознаками класифікації – фасетами. Фасет – набір значень окремого ознаки класифіка­ції, все фасети взаємно незалежні. Висновки. Особливість пропонованої моделі полягає в тому, що в ній одночасно ініціюються і реалізуються безліч проектів забезпечення безпеки. Тому, слід говорити про портфелі проектів забезпечення безпеки інфраструктури внутрішнього судноплавства – наборі проектів або програм, об’єднаних разом з метою їх ефективного управління для досягнення цілей і виконання вимог з безпеки. Цей портфель повинен безперервно аналі­зуватися і постійно піддаватися перепланування на різних рівнях прийняття рішень. Ухвалення рішення про доцільність включення групи проектів в порт­фель здійснюється на етапі переоцінки проектів і якщо відповідне рішення при­йнято, то ініціюється черговий відбір проектів для ранжирування.