Причорноморські філологічні студії

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОЛОДІЖНОГО СЛЕНГУ СУЧАСНОЇ КОРЕЙСЬКОЇ МОВИ

Daryna Bolonova — 2026-05-07

Стаття має на меті розглянути особливості функціонування сучасного молодіжного сленгу в корейській мові та визначити його роль як важливого показника мовних змін у сучасному суспільстві. Основну увагу зосереджено на лексичних, семантичних і функціональних характеристиках сленгових одиниць, що активно використовуються у мовленні молодого покоління. У дослідженні проаналізовано основні способи утворення молодіжного сленгу, серед яких скорочення слів, абревіації, зміна значення вже наявних лексичних одиниць, використання образних мовних засобів, а також запозичення з інших мов і їх адаптація в сучасній корейській мові. Окрему увагу приділено причинам появи та поширення сленгової лексики у молодіжному середовищі. Науковий інтерес авторів до цієї теми зумовлений активними процесами мовних змін, що відбуваються в сучасному суспільстві під впливом соціокультурних чинників, розвитку комунікації та змін у способах спілкування молоді. Молодіжний сленг розглядається як динамічне мовне явище, що відображає тенденції розвитку сучасної мови, особливості неформального мовлення та прагнення молодого покоління до самовираження. У роботі проаналізовано приклади поширених сленгових одиниць, що використовуються у сучасній корейській мові, визначено їхні функціональні особливості у молодіжному мовленні. Молодіжний сленг постійно змінюється та поповнюється новими лексичними елементами, що свідчить про його динамічний характер і тісний зв’язок із соціальними процесами. Дослідження демонструє, що молодіжний сленг є важливим складником мовної практики сучасної молоді та відображає актуальні зміни у мовленні, культурі та комунікативних моделях суспільства, а також впливає на подальший розвиток сучасної корейської мови. Водночас аналіз цього мовного явища дає змогу глибше зрозуміти особливості сучасної молодіжної комунікації.

ОБРАЗ МИТЦЯ В ПОЕЗІЇ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА: ДІАЛОГ ІЗ УКРАЇНСЬКОЮ ЛІТЕРАТУРНОЮ ТРАДИЦІЄЮ

Olena Burіak — 2026-05-07

У статті висвітлено особливості художнього моделювання образу митця в поезії Юрія Андруховича через призму діалогу з українською літературною традицією. Ескізно простежено формування образу поета-мандрівника, що ґрунтується на синтезі рис мандрівних дяків доби Бароко, головного героя «Енеїди» Івана Котляревського й образу письменника-пророка, експлікованого життям і творчістю Тараса Шевченка. Вибудовуючи розмаїті інтертекстуальні зв’язки, Андрухович оригінально переосмислює ці варіанти в іронічно-ігровому дискурсі, презентує ліричного героя в процесі вибудовування ціннісної ієрархії, самоосягнення, усвідомлення й прийняття його соціальної ролі медіума між минулим і сучасним, профанним і сакральним. Авторська модель письменника має алюзійну основу й втілює новий, постмодерністський тип свідомості готової до кардинальних динамічних метаморфоз. Образ поета амбівалентний: підтекстовий діалог із класиками переростає в гостру полеміку щодо ролі, функцій митця і мистецтва в суспільстві, а категоричне неприйняття народницьких поглядів поєднується з визнанням потужного впливу мистецтва на людину і соціум, нерозривного зв’язку творчості з життям. Саме тому зухвалий, невгамовний, сповнений юнацьких мрій ліричний герой Андруховича, керуючись принципом свободи як найвищою цінністю, перебуває в епіцентрі бурхливого, сповненого контрастів життя, в безперервному творчому пошуку, в постійному фізичному й духовному русі, вільно переміщуючись у часі й просторі. Образ дороги набуває символічного звучання, втілюючи ідею самопізнання через долання усталених меж, канонів, норм. Самоідентифікація творця відбувається завдяки збагаченню життєвим досвідом, продукованим подіями минулого й сьогодення, яскравими враженнями, поліфонічними емоціями, відкриттям сучасників і людей із минулого. У віршах зі збірки «Екзотичні птахи і рослини» (1997), зокрема в «Пісні мандрівного спудея», представлено новий тип митця, який виражає постмодерністську світоглядно-естетичну парадигму, що вибудовується шляхом заперечення й водночас часткового прийняття національної літературної традиції й спрямована на визначення нових векторів розвитку української культури.

ІДІОСТИЛЬ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА: МОВНА КАРТИНА СВІТУ ПИСЬМЕННИКА

Nataliya Vlasenko — 2026-05-07

У пропонованій статті детально розглядається ідіостиль Валерія Шевчука як унікальний феномен української інтелектуально-філософської прози кінця XX – початку XXI століття. Автор постає не лише як майстер слова, а як творець цілісного міфопоетичного всесвіту. Аналіз здійснено через призму мовної картини світу письменника, що ґрунтується на органічному поєднанні національної культури, фольклорних традицій та глибокої біблійної стилістики. Визначено, що ідіостиль Шевчука вирізняється високим рівнем філософічності, асоціативністю та багатошаровою символікою, що відображає складну взаємодію історичних, культурних та психологічних аспектів. Розглянуто роль хронотопу, етносимволіки, у творенні авторського стилю, а також значення цих елементів для формування національної ідентичності. Доводиться, що у текстах митця мова стає інструментом дослідження людського духу, де лексема-символ несе в собі генетичну пам’ять народу. Дослідження фокусується на кількох важливих аспектах. Часопростір у творах Шевчука має вертикальну структуру, де сучасність постійно корелює з епохою бароко, створюючи ефект неперервності буття. Письменник переосмислює архаїчні образи, надаючи їм нового екзистенційного значення. Використання алегоризму та метафоричності дозволяє автору будувати складні інтелектуальні лабіринти, характерні для «химерної прози». Митець віртуозно використовує багаті ресурси загальнонародної мови, прагнучи естетичної довершеності та демонструючи високу культуру письма. Кожен мовний засіб – від діалектизму до високого церковнослов’янізму – підпорядкований розкриттю ідейних настанов митця. Мовна картина світу, що постає з його текстів, є дзеркалом світовідчуття Шевчука, його ціннісних орієнтирів та віри в перемогу світла над хаосом. Особливу увагу приділено парадоксальності мислення автора, яка виявляється у зіставленні сакрального і профанного, реального і фантастичного. Це створює особливу інтелектуальну напругу, що спонукає читача до активної співтворчості. У підсумку доведено, що проза Валерія Шевчука є важливим внеском у розвиток сучасної української літератури, зокрема в контексті утвердження мовної та культурної самобутності. Письменник у повній мірі використовує багаті ресурси загальнонародної мови і прагне естетичної довершеності, виявляє в художніх текстах високу культуру письма. Використання мовних засобів підпорядковане розкриттю ідейних і естетичних настанов митця. Мовна картина світу художника слова, що постає зі створених ним текстів, є відображенням світовідчуття письменника, його ціннісних орієнтирів. Отже, творчість письменника є фундаментальним внеском у розвиток сучасної української літератури. Вона утверджує мовну та культурну самобутність України, демонструючи світові зрілість та глибину національного філософського дискурсу.

СВІТОГЛЯДНА ҐЕНЕЗА ПІДЛІТКА В ІСТОРИКО-ПРИГОДНИЦЬКОМУ ФЕНТЕЗІ ВОЛОДИМИРА РУТКІВСЬКОГО

Nataliia Deviatko — 2026-05-07

У статті досліджено механізми світоглядної генези підлітка в історико-пригодницькому фентезі Володимира Рутківського на матеріалі роману «Сторожова застава». Обґрунтовано, що формування національно-культурної ідентичності в пубертатному віці є критичним і вразливим процесом, у межах якого художній текст виконує функцію медіатора між історичною пам’яттю та індивідуальною рефлексією реципієнта. Показано, що літературний наратив здатен транслювати світоглядні орієнтири не через декларативне повчання, а через прожитий досвід персонажа, актуалізуючи механізми ідентифікації та художньої емпатії. Виявлено, що використання прийому часової трансгресії забезпечує трансформацію абстрактного історичного знання у персоніфікований досвід, мінімізуючи дистанцію між сучасним світосприйняттям підлітка та соціокультурним контекстом Київської Русі. Аналіз ініціального сценарію становлення протагоніста Вітька Бубненка засвідчує принципову відмову автора від жанрових кліше «обраності» та технологічного домінування героя-потраплянця. Натомість акцент зроблено на етичному засвоєнні цінностей спільноти, відповідальності та солідарності як ключових чинниках світоглядної зрілості. Доведено, що деміфологізація епічних образів (богатирського циклу) та повернення національних символів у власний культурний контекст виконують функцію деконструкції імперських наративів і сприяють подоланню комплексу національної меншовартості. Окрему увагу приділено соціальній організації художнього світу, яка ґрунтується на взаємоповазі та визнанні жіночої суб’єктності як складниках української аксіологічної традиції. Встановлено, що ініціація героя завершується не лише внутрішньою трансформацією (обряд номінації), а й переосмисленням миру як результату активного спротиву загарбницькій експансії. Зроблено висновок про високий педагогічний і терапевтичний потенціал роману, який пропонує підлітковій аудиторії модель формування національної резильєнтності в умовах сучасних соціокультурних і воєнних викликів. Твір репрезентує концепцію «живої історії», у якій ініціація особистості віддзеркалює процес становлення національної суб’єктності.

СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА ПАРАДИГМА НЕОЛОГІЗМІВ СФЕРИ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я В ЕПОХУ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

Maiia Zhulinska — 2026-05-07

Стаття присвячена дослідженню впливу сучасного динамічного середовища та цифровізації на трансформацію ментального здоров’я людини крізь призму новітньої лексики. У роботі використано метод суцільної вибірки неологізмів з Кембридзького словника англійської мови за період 2019–2026 рр. У дослідженні проаналізовано неологізми, що описують нові психологічні стани, розлади та методи подолання стресу, які виникли як реакція на глобальні кризи та технологічний прогрес. Представлено приклади неологізмів сфери ментального здоров’я. Проведено класифікацію нової лексики та розподіл неологізмів на дві тематичні групи: «Психологічні стани та розлади» та «Методи подолання стресу та терапія». У тематичній групі «Психологічні стани та розлади» проаналізовано лексеми, що описують деструктивні стани. У тематичній групі «Методи подолання стресу та терапія» проведено аналіз лексичних інновацій, що стосуються терапевтичних практик і стратегій. Виконано семантичний аналіз вибраних неологізмів. Подано тлумачення значень нових термінів та з’ясовано причини їх виникнення. У статті проведено словотворчий аналіз неологізмів сфери ментального здоров’я та визначено основні моделі творення нових слів. Встановлено, що найбільш продуктивними способами є словоскладання, телескопія, афіксація та абревіація. Дослідження нових лексичних одиниць дозволило виявити «парадокс цифровізації»: технології, покликані спрощувати життя, стають джерелом додаткового когнітивного навантаження та нових форм тривожності. На основі аналізу неологізмів сфери ментального здоров’я обґрунтовано необхідність комплексного підходу в ефективній боротьбі зі стресом у сучасних умовах: поєднання цифрової гігієни, фізичної активності та соціальної підтримки.

МОВНІ СТРАТЕГІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕФЕКТИВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Tetiana Lishtaba — 2026-05-07

У статті досліджується роль мовних стратегій як інструменту забезпечення ефективної професійної та академічної комунікації. Наголошується, що сучасна професійна та наукова діяльність потребує високого рівня комунікативної компетентності, яка включає здатність чітко, логічно та переконливо передавати інформацію, налагоджувати взаєморозуміння та підтримувати партнерські відносини. Мовні стратегії розглядаються як цілеспрямовані дії мовця, що дозволяють досягати комунікативної мети, оптимізувати процес взаємодії та враховувати етичні, психологічні та культурні аспекти спілкування. У роботі проаналізовано дискурсивні й риторичні особливості сучасних медіа та інтернет-комунікації, міжособистісні взаємодії, етичні принципи ділового спілкування, а також механізми обміну інформацією в професійних і академічних середовищах. Виокремлено ключові стратегії взаєморозуміння, координації, узгодження та партнерства, які включають вербальні, невербальні та паравербальні засоби, що сприяють підвищенню ефективності комунікації. Показано, що успішність використання мовних стратегій значною мірою визначається взаємодією мовця та адресата, знанням соціальних норм, правил етики та специфіки професійного контексту. Особлива увага приділена бар’єрам комунікації, пов’язаним із мовними та культурними відмінностями, психологічними чинниками, а також обмеженням невербальної комунікації в онлайн-середовищі. Розглянуто роль технологічних засобів, зокрема онлайн-платформ, термінологічних словників і автоматичних мовних помічників, у підвищенні ефективності професійної та академічної взаємодії та формуванні комунікативної компетентності. Зазначені положення є особливо актуальними для галузей із підвищеними вимогами до точності та відповідальності комунікації, зокрема авіаційної сфери. Підкреслено, що систематичне застосування та навчання мовних стратегій сприяє точності, зрозумілості, переконливості й результативності комунікації, підвищує професійну компетентність фахівців і розвиток комунікативної культури в суспільстві. Перспективи подальших досліджень пов’язані з удосконаленням класифікацій і методик навчання мовних стратегій, інтеграцією технологічних інструментів та врахуванням психологічних і культурних факторів для забезпечення ефективної комунікації у професійному та академічному середовищі.

АНГЛОМОВНА ПІДГОТОВКА АСПІРАНТІВ: ЗМІСТОВО-МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ

Alla Marchyshyna — 2026-05-07

У статті представлено міркування викладачів-практиків стосовно змісту й методики навчання англійської мови здобувачів третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти. Підкреслена роль англійської мови як універсального засобу комунікації в усіх сферах сучасного глобалізованого суспільства. Зміст освітнього компонента з вивчення іноземної мови визначається робочою програмою та її адаптованою версією для аспірантів – силабусі. Іноземномовна підготовка здобувачів ґрунтується на повторенні й закріпленні отриманих на попередніх етапах навчання знань і формуванні академічних компетентностей. Граматична підготовка передбачає вдосконалення відомостей про граматичну систему англійської мови, частини мови та їхню синтаксичну дистрибуцію. Лексико-семантичне вивчення англомовного вокабуляру передусім охоплює засвоєння синонімічної диференціації та антонімічної опозиції, що з огляду на кількісний та якісний склад системи української мови вимагає прискіпливого підходу до вибору відповідних англомовних одиниць у науковому та професійному спілкуванні. Тому з аспірантами варто опанувати й основи перекладу. У статті акцентовано важливість набуття стилістичних знань і практичних умінь послуговуватися експресивним потенціалом англійської мови, зважаючи на тяжіння сучасного наукового дискурсу до персоналізації й естетизації. Програма вивчення іноземної мови містить елементи експресивної стилістики та характеристики функціональних стилів. Потреба публікаційної активності аспірантів у зарубіжних виданнях зумовлює засвоєння ключових засад текстотворення. Здобувачі знайомляться з текстовими категоріями, структурними елементами тексту, жанрами англійського наукового письма. Методичний аспект навчання враховує рівень володіння англійською мовою після складання ЄВІ та академічний характер компетентностей. Важливими є системи електронного навчання, індивідуалізація освітнього процесу, роль викладача як модератора пошуку й обробки інформації, комунікативна спрямованість володіння англійською мовою та формування вміння самостійно вдосконалювати її рівень.

ОСОБЛИВОСТІ ЕРГОНІМІВ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ (НА ПРИКЛАДІ РЕСТОРАНОНІМІВ МІСТА ЛОНДОН)

Tetiana Myzyn — 2026-05-07

Стаття присвячена вивченню особливостей назв закладів громадського харчування міста Лондон. Запропоновано визначення терміна «ергонім», під яким розуміється різновид онімів, що позначають власні назви різноманітних установ та об’єднань людей. Акцентовано увагу на тому, що ергоніми – це специфічний прошарок лексики, який відображає всі зміни в суспільстві. З’ясовано, що ергоніми-рестораноніми є соціально, культурно й економічно детермінованими. Висвітлено питання загальної класифікації ергонімів. Назви закладів громадського харчування віднесено до колективонімів. Виявлено, що одним із основних способів утворення ергонімів є лексико-семантичний, який реалізується двома шляхами: онімізації та трансонімізації. Під онімізацією розуміється перехід загального імені в ім’я особове; під трансонімізацією – перехід власних назв з одного класу до іншого. Схарактеризовано лексико-семантичні групи ергонімів. Виділено 14 груп ергонімів, утворених методом онімізації та 5 груп ергонімів, утворених за допомогою трансонімізації. Визначено окремі лексичні одиниці, які найчастіше вживаються в назвах ресторанів. Встановлено, що більшість із трансонімізованих ергонімів – антропоніми та топоніми. Зареєстровано 42 структурні моделі сполучуваності досліджуваних лексичних одиниць: однокомпонентні, двокомпонентні та багатокомпонентні. Виділено найчастотніші з них: N, N+N, A+N. Зазначено, що найменш частотними моделями є п’ятикомпонентні. Оскільки всі структурні моделі характеризуються різною частотою вживаності в семантичних групах досліджуваних ергонімів, встановлено групи моделей за їхньою поширеністю. Виділено три пороги поширеності моделей: висока, середня та низька. З’ясовано, що структурні моделі N+N, A+N характеризуються високим порогом поширеності; моделі N’s, d+N+N; d+Adj+N мають середню поширеність. Усі інші моделі не є поширеними. Таким чином, підтверджено дію так званого закону переваги, суть якого полягає в тому, що в мові та мовленні віддається перевага невеликій кількості одиниць, які складають їхнє ядро і несуть максимум функціонального навантаження.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ З КОЛОРИСТИЧНИМ КОМПОНЕНТОМ «ЧЕРВОНИЙ» В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ

Larysa Oriekhova — 2026-05-05

У статті розглядаються фразеологічні одиниці з колористичним компонентом «червоний» в українській та англійській мовах. Проаналізовано їхні семантичні особливості, виділено групи відповідно до семантики лексем. Проведено їх порівняльний аналіз, з’ясовано особливості їх вживання. Об’єктом дослідження виступають фразеологічні одиниці з колористичним компонентом «червоний». Метою дослідження є спроба виявити універсальні та ідіоетнічні особливості фразеологічних одиниць з колірним компонентом «червоний» в англійській та українській мовах. Червоний – це колір, що прийшов до нас з глибокої давнини та несе в собі численні значення, наповнений різними сенсами. У давнину червоний колір виражав активний початок, ідею вічного руху, кругообігу всесвіту від народження до смерті. У дослідженні виділено прирощені значення у фразеологічних одиницях з компонентом «червоний / red» у двох мовах і виділено такі групи колірних прирощень, значення яких повністю або частково еквівалентні: революційний, небезпечний, заборонний, ворожий; збентежений, роздратований, лютий; службовий, професійний; гарний, привабливий; святковий. Аналіз семантичних значень ІВ вкотре показав, що колірний компонент, у даному випадку «червоний колір», у складі ідіом несе важливе смислове навантаження і має широкий діапазон значень. Виявилося, що концептів червоного кольору в англійській мові більше, ніж в українській. Наведено приклади унікальності вживання. Так, наприклад, в англійській мові не знайшлося ФО, які містять в собі сему «краса», але в той же час, в українській мові відсутні такі семи, як небезпека, фінанси/ бухгалтерія, зустрічі з найвищими почестями (to roll out the red carpet (for someone). Знайдена відмінність безпосередньо пов’язана з особливостями двох культур і відображенням їх у мовній картині світу. Збіги в значеннях компонента «червоний колір» простежуються в ФО і позначають почуття сорому, збентеження, гніву. Це можна пояснити тим, що джерело запозичення або виникнення багатьох ФО часто збігається. Проведений порівняльний аналіз дозволив виявити асоціативні зв’язки, які виявилися досить близькими в українській та англійській лінгвокультурі.

ХУДОЖНІЙ СВІТ РОМАННОЇ ПРОЗИ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ: ПОЄДНАННЯ АРХАЇКИ ТА МОДЕРНОСТІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ОПОВІДНОЇ МАНЕРИ

Lyudmila Ostapova — 2026-05-07

У статті досліджено стильову своєрідність та ідейно-естетичні домінанти прози Мирослава Дочинця в контексті трансформацій українського літературного дискурсу межі ХХ–ХХІ століть. Актуальність роботи зумовлена необхідністю теоретичного осмислення феномену необарокової прози та специфіки оновлення жанрових форм (роман-сповідь, роман-діяріуш, притча) у сучасній літературі. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі синтезу архаїчних художніх систем та модер- них наративних технік у творчості митця. У роботі простежено зв’язок романістики М. Дочинця (зокрема романів «Вічник», «Криничар», «Горянин») із традицією українського барокового діяріушу XVII–XVIII століть. Доведено, що автор не просто імітує давню форму щоденника, а реанімує її як інструмент формування ідентичності та збереження духовної тяглості в умовах глобалізованого світу. У ході дослідження з’ясовано, що фундаментом індивідуального стилю письменника є концепт «світу як книги», де пейзаж Карпат трансформується у сакральний ландшафт, а оповідь набуває рис аскези. Особливу увагу приділено аналізу афористичності як жанрового маркера притчевості та засобу інтелектуалізації тексту. Визначено роль діалектної лексики та специфічного синтак- сису «горянської» мови, що виступають не лише засобом етнографічної локалізації, а й онтологічною категорією, яка легітимізує архетип Мудреця. У статті формується висновок, що художній світ М. Дочинця є цілісним текстом-універсумом, де кордоцентризм української духовності поєднується з екзистенційними пошуками сучасності. Доведено, що двовекторна природа творчості митця – поєднання архаїчної укоріненості та модер- ного дискурсу – дозволяє кваліфікувати його доробок як значуще явище необарокової літератури, що повертає українському слову його глибинний філософський вимір.

КОМПАРАТИВНА ПОЕТИКА ЛІТЕРАТУРИ ПАМ’ЯТІ: НАРАТИВНІ МОДЕЛІ ОСМИСЛЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТРАВМИ В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Tetiana Semeniuk — 2026-05-07

У статті здійснено компаративний аналіз наративних моделей осмислення історичної травми та культури пам’яті в німецькій та українській літературах другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Дослідження зосереджене на виявленні поетикальних особливостей художньої репрезентації травматичного досвіду через аналіз роману Бернгарда Шлінка «Vorleser» / «Читець» (1995) та сучасної української воєнної прози, зокрема, роману Тамари Горіха-Зерня «Töchterchen» / «Доця» (2015). Аналіз матеріалу дослідження продемонстрував два принципово різні наративні модуси репрезентації культури пам’яті та травми, які отримали у свій час представники обох лінгвоспільнот – рефлексивний наратив провини в німецькій літературі та документальний наратив пережитих воєнних подій в українській прозі. Німецька література пам’яті характеризується часовою дистанцією та використанням прийомів ретроспекції. Українська воєнна проза демонструє синхронність створення та переживання травми, фрагментарність композиції як відображення травматичної свідомості, домінування мотиву жертви та функціонування тексту як безпосереднього свідчення. Дослідження доводить, що обидві літературні традиції, попри протилежні етичні позиції «агресора» та «жертви», виконують спільні терапевтичні та меморіальні функції, сприяючи формуванню колективної пам’яті та національної ідентичності.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СТИЛІСТИКА АНГЛОМОВНОЇ ВОЄННОЇ ДИПЛОМАТІЇ

Olena Filatova — 2026-05-07

Статтю присвячено комплексному аналізу функціональних особливостей та стилістики воєнної дипломатії на матеріалі англомовного безпекового дискурсу. У центрі дослідження перебуває трансформація дипломатичної комунікації в умовах воєнного стану та гібридних загроз, що актуалізують поєднання класичних дипломатичних механізмів із мобілізаційною військовою риторикою. Основною проблемою, розглянутою в роботі, є недостатня систематизація мовностилістичних засобів, які забезпечують легітимацію воєнних рішень, формування міжнародної солідарності та стратегічне фреймування конфлікту в англомовному просторі. Метою статті є виявлення та узагальнення стилістичних, лексичних і прагматичних маркерів воєнної дипломатії, а також визначення їх функціонального навантаження в міжнародній безпековій комунікації. Об’єктом дослідження виступає англомовний дискурс воєнної дипломатії, а предметом – стилістичні та риторичні засоби, реалізовані в публічних виступах політичних і військових лідерів. Методологічну основу становлять методи дискурс-аналізу, стилістичного аналізу, елементи критичного дискурс-аналізу та контекстуально-інтерпретаційний підхід. У статті доведено, що воєнна дипломатія постає як гібридний тип дискурсу, що синтезує дипломатичну стриманість і нормативну аргументацію з елементами мобілізаційної риторики. Узагальнені результати дослідження засвідчили системну роль модальності (must,) як інструменту морально-правової легітимації; інклюзивних займенників (we, our) як засобу солідаризації та розширення референтного поля суб’єкта; нормативної лексики міжнародного права (sovereignty, territorial integrity, justice, peace) як механізму юридичного обґрунтування позиції; евфемістичних конструкцій, що знижують емоційне навантаження воєнної тематики; метафоричних моделей (священний обов’язок), які формують ціннісне фреймування конфлікту. Проаналізовано варіативність стилістичних стратегій залежно від комунікативного формату та адресата (парламентські виступи, звернення до Конгресу США, промови на майданчику ООН, медійний простір). Встановлено, що дипломатичний дискурс у воєнний період виконує не лише інформаційну, а й легітимаційну, коаліційну, інформаційно-протидійну та гуманітарну функції. Доведено, що мовна репрезентація воєнної дипломатії сприяє трансформації національного конфлікту у глобальний ціннісний виклик, що інтерпретується в категоріях міжнародного права та універсальних демократичних принципів. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у підготовці фахівців сектору безпеки й оборони, у викладанні англійської мови професійного спрямування, а також у сфері стратегічних комунікацій і перекладацької діяльності.

ПОНЯТТЯ «ФРАНКОФОНІЇ» ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВСТВА ТА ВИВЧЕННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

Natalia Khabarova — 2026-05-07

В статті розглядається, яким чином поняття «франкофоніі» закріплене та розповсюджене в культурі та науці внаслідок робот Л. С. Сенегора, вплинуло на деякі фактори розвитку французького лінгвокраїнознавства та вивчення французької мови. Якщо раніше увага вчених зосереджувалась на французькій мові та вивченні французької мови, його нормуванні та кодифікації, та будь яке відхилення від норми викликало засудження (в даному контексті мається на увазі регіональні варіанти використання французької мови, які не відповідали нормі), то з появою концепту «франкофонії» перифирійні варіанти французької мови стали об’єктом вивчення. Таким чином з’явились нові напрямки варіонтології, націлені на вивчення багатства та своєрідність регіональних варіантів. В статті надаються назви перших пам’ятників, присвячених особливостям французької мови в залежності від його територіальної приналежності та соціальної стратифікації. Щодо вивчення французької мови, то до останньої чверті XX сторіччя її розвиток проходив в двох напрямках: викладання французької мови як рідної та викладання французької мови як іноземної. Тут поняття «франкофонія» відіграло важливу роль, виявивши ще одну самостійну категорію носіїв французької мови, які володіють нею як другою. Будучи спочатку досягненням теоретичної лінгводидактики, поняття «французька мова друга» спровокувало вироблення та створення нових навчальних посібників в основному для франкомовних країн (з французькою другою), а надалі для алофонів, які прибивали до Франції та в інші франкомовні країни.

ПОЛІТРОПЕЇЧНІ СТРУКТУРИ В ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: КОГНІТИВНО-ДИСКУРСИВНИЙ АНАЛІЗ

Yuliia Shulzhenko — 2026-05-07

У статті досліджується феномен політропеїчності як інтегративного принципу організації художнього дискурсу. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та опис механізмів взаємодії кількох тропів у межах одного текстового фрагмента на основі когнітивно-лінгвістичного підходу. Актуальність дослідження зумовлена потребою переходу від ізольованого аналізу метафори, порівняння, епітета, метонімії чи гіперболи до системного моделювання їхньої взаємодії як єдиної концептуальної конфігурації. Попри значний внесок когнітивної теорії метафори та сучасної стилістики, питання ієрархії тропів, їх когнітивної інтеграції та ролі у формуванні семантичної щільності тексту залишаються недостатньо систематизованими. Методологія дослідження поєднує елементи когнітивно-семантичного, стилістичного та інтерпретаційного аналізу. Застосовано концептуальний аналіз для виявлення міждоменних відображень, фреймовий підхід для опису втілених моделей, а також контекстуально-дискурсивний аналіз для простеження взаємодії тропів у межах цілісного фрагмента. У дослідженні тропеїзація трактується як динамічний процес одночасної активації кількох концептуальних моделей, що забезпечує смислову багатовимірність і дискурсивну когерентність. Політропеїчні структури розглядаються як багатошарові утворення, у яких метафора виступає базовою матрицею концептуального відображення, порівняння експлікує його, епітет здійснює оцінне профілювання, метонімія заземлює абстракцію в досвіді, а гіпербола підсилює афективну інтенсивність. У романах Кейт Аткінсон, Донни Тартт і Маркуса Зусака політропеїчні конфігурації формуються навколо спільних досвідних схем, однак кожен автор реалізує власну домінантну образну стратегію. Для К. Аткінсон характерна кумулятивна метонімічна стратифікація, що моделює соціальну пам’ять і історичну багатошаровість; у М. Зузака соматично вмотивовані проекції акцентують екзистенційну крихкість і тілесну вразливість; натомість Д. Тартт тяжіє до візуально та мистецьки профільованих метафор, які естетично матеріалізують сприйняття. Поєднання інструментарію стилістичної таксономії з положеннями когнітивної теорії метафори та дискурсивного аналізу забезпечує комплексне пояснення механізмів образної структуризації в сучасній англомовній прозі.