Причорноморські філологічні студії

ОСОБОВІ ІМЕНА В УКРАЇНСЬКИХ ПРИСЛІВ’ЯХ І ПРИКАЗКАХ: ОСОБЛИВОСТІ РИМУВАННЯ

2025-02-24T16:37:07+02:00

Статтю присвячено розгляду українських прислів’їв і приказок, які містять власні особові імена. Відзначено, що поява таких імен на позначення осіб жіночої та чоловічої статі зумовлена лінгвістичними й екстралінгвістичними чинниками. Через власне лінгвістичні причини імена використовуються з метою умисного римування, що особливо наочно проявляється в моделях із попарно підібраними римованими іменами або з аналогічною синтаксичною будовою. Неримовані прислів’я та приказки з іменами людей не є частотними. Проаналізовані й описані моделі, які свідчать про умисне залучення власного імені в аналогічних за синтаксичною будовою групи українських фольклорних виразів, де вибір оніма випадково обумовлений словом, із яким воно римується. Рима в прислів’ях переважно проста, точна, парна, яка охоплює співзвуччям зазвичай більшу кількість звуків у найбільш суттєвих словах, головним чином в іменниках і дієсловах. Виявлені й охарактеризовані прислів’я та приказки, у яких можуть римуватися відразу два імені. Звісно, більшість власних імен уживається для надання прислів’ям і приказкам більшої образності або конкретності, а стилістична будова прислів’їв урізноманітнюється звертаннями, запитаннями, що передбачає заперечення або ж саме заперечення, протиставлення (антитеза): бідний – багатий, розумний – дурень, працьовитий – ледащо й інші прийоми. Зазначено, що частотною є модель із займенниками наш, усякий, кожний. Стверджується, що оніми досить формально можуть використовуватися в українських прислів’ях, оскільки в них (іменах) простежується відсутність тісного зв’язку з одиничним конкретним об’єктом. Матеріал статті буде цікавим для спеціалістів у галузі ономастики, пареміології, а також дослідження рими.

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ НОВІТНІХ ТЕРМІНІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ РЕАЛІЙ ОСВІТИ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

2025-02-24T16:37:26+02:00

У статті розглянуто освітню термінологію, що є специфічним пластом лексики й через особливості структурно-семантичного, словотвірного і стилістичного характеру відрізняється від загальновживаних слів, тому посідає особливе місце в системі мови. Статтю присвячено вивченню структурно-семантичних особливостей термінологійної лексики галузі освіти, зокрема новітніх термінів, що виникли під час воєнного стану. Проаналізовано найбільш поширені структурні типи лексичних одиниць термінології галузі освіти й доведено, що лексико-семантичний спосіб творення таких термінів є стійким і поширеним, а сама система динамічна й унікальна, але залишається однією з найбільш складних і малодосліджених. Розвідка спрямована на виявлення особливостей сучасних термінів галузі освіти, її актуальність не викликає сумніву, оскільки наразі багато процесів пов’язані саме з освітою, зокрема, в умовах повномасштабної війни. Цим пояснюється той факт, що значна кількість досліджень у межах сучасної лінгвістики присвячена вивченню термінології в цій сфері, яку активно залучено в усі царини життя. Термінологійну лексику галузі освіти розуміємо як засіб об’єктивації синхронного фахового мислення, тому зміст і форма термінологійного найменування проаналізовано в аспектах функціонального призначення мовного знака. Крім того, інтенсивна наукова та практична діяльність у названій галузі можлива в умовах особливої уваги до підготовки фахівців сьогодення, які активно залучають до свого словника терміни, що виникають в умовах сучасних воєнних реалій. Дослідження будь-яких мовних явищ, описаних нами вище, дало змогу зробити такі висновки в розвідці: термін – це не просто знак, а слово або словосполучення, що виконує особливу функцію вираження спеціального поняття, у термінологіях відбуваються ті самі лексико-семантичні процеси, що й у лексиці загальнолітературної мови, проте в перших перебіг дещо не такий, ніж в останній, що спричиняє певні проблеми і складнощі. Недостатнє студіювання питань термінологій, зокрема й розв’язаних у статті, здебільшого проблема структури й семантичного аналізу новітніх термінів на позначення реалій освіти під час воєнного стану, вимагає теоретичного осмислення деяких аспектів, що раніше не привертали особливої уваги лінгвістів. Висновуємо, що термінологія галузі освіти викликає зацікавленість лінгвістів із давніх часів, однак сьогодні залишаються нерозв’язаними деякі важливі аспекти архітектоніки виокремлених термінів освіти, що виникли під час воєнного стану.

УПРОВАДЖЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ ЯК МОВИ ВИКЛАДАННЯ: ВИКЛИКИ Й ПЕРЕВАГИ

2025-02-24T16:37:29+02:00

У статті розглядаються деякі підходи до використання англійської мови як мови викладання (EMI) фахових предметів на вищому рівні освіти. Головною метою програм EMI є як отримання студентами професійних знань, так і вдосконалення володіння англійською мовою для подальшої глобальної інтеграції. Дослідження феномену EMI можна розділити на три основні групи: дослідження щодо мовної політики та програм особливо у вищій освіті; дослідження щодо студентів, їх розуміння і ставлення до ЕМІ, їхній рівень володіння мовою й наявні мовні навички, стратегії навчання, результати й очікування; дослідження, що стосуються вчителів вищої освіти та їхнього розуміння EMI, володіння мовою й здібностей, стратегій і методів викладання, потреби в нових педагогічних навичках. Більшість досліджень стосовно впровадження EMI наголошують на необхідності вдосконалення мовних навичок як викладачів, так і студентів. Деякі спеціалісти вважають, що EMI було б ефективно впроваджувати разом із викладанням частини матеріалу й рідною мовою (code-switching), виділенням більше часу на вивчення теми, пояснення та відгуки студентів. Перефразування вважається більш доцільним прийомом, тому що передбачає не перехід на рідну мову, а вміння пояснити нове слово, використовуючи вже знайому лексику. Але всі ці методи можливі за умови глибокого знання ESP і хорошого володіння спеціалізованою термінологією. Існує низка переваг як для студентів, так і для викладачів, незважаючи на всі труднощі впровадження EMI. Робота з програмами EMI – це не просто рух у напрямі іншомовної політики. Реалізація цього методу навчання можлива за умови спільної діяльності й співпраці вчителів англійської мови та вчителів змісту – професіоналів своєї справи.

ТЕМА МІЖПОКОЛІННЄВИХ ЗВ’ЯЗКІВ У РОДИНІ (НА МАТЕРІАЛІ НОВЕЛ «КАРБИ» МАРКА ЧЕРЕМШИНИ Й «ДИТИНСТВО» ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО)

2025-02-24T16:37:54+02:00

У статті здійснено порівняльний аналіз новел «Дитинство» (частина роману в новелах «Вершники») Юрія Яновського й «Карби» Марка Черемшини з погляду осмислення в них теми стосунків між різними поколіннями в родині. Тема міжпоколіннєвих зв’язків загалом і родинних (між батьками й дітьми, прабатьками й онуками) зокрема є однією із центральних у творчості названих авторів, де функціонує як чинник концептуальний (на рівні філософського осмислення проблем життя і смерті, вічного і тлінного, старіння, самотності, інакшості, утрати тощо, образів літніх людей, літньої пари, з одного боку, і дітей, підлітків – з іншого), так і сюжетотворчий (лягаючи в основу конфлікту, «рухає» сюжет, подекуди формує інтригу). Бачимо центральних персонажів обох новел у дуже ранньому, ще дошкільному, віці, що дає письменникам унікальну нагоду «романтизувати», перетворити грубу реальність (убогість, важка праця, напівголодне існування, пияцтво) через накидання на неї картини світу очима дитини, яка пізнає життя (де карби можна перестріляти, а сонце – понюхати, де за краєм землі – багато погаслих сонць, де чутно, як ламається піст тощо – цей список безпосередніх дитячих уявлень незабаром продовжить Довженків Сашко). Спостережено, що реальність є простором батьків, а прабатьки належать до магічного дитячого світу як його персонажі, співтворці й охоронці. Найстарші представники родин – підкреслено прості люди, неосвічені, а якщо йдеться про прадіда Данила – то й не пристосовані до мирської суєти. Водночас вони є мольфарами, що, передаючи внукам багатющі знання про минуле, закони природи, потойбічне життя й передчуваючи власну смерть, готують собі заміну. У творах це зафіксовано епізодами з останнім передсмертним поглядом на наступника, а в новелі «Дитинство» – ще й через вручення турецького сльозу – своєрідного євшан-зілля. З’ясовано, що родина в новелах «Дитинство» й «Карби» тримається на особливому сакральному зв’язку між прабатьками й онуками, який унаочнює так званий «закон існування», синтезуючи міфологічний мотив вічного оновлення в природі та християнську концепцію воскресіння.

СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ АКАДЕМІЧНИХ ТЕКСТІВ

2025-02-24T16:38:00+02:00

Переклад академічних текстів є складним і важливим процесом, що вимагає від перекладача високого рівня мовної компетенції, глибоких знань у конкретній науковій галузі, а також здатності враховувати культурні й контекстуальні особливості вихідної та цільової мов. У статті проаналізовано основні аспекти, що визначають специфіку перекладу академічних робіт, зокрема проблеми, пов’язані з точністю термінології, збереженням наукової достовірності й адаптацією тексту до норм мови, якою здійснюється переклад. Особлива увага приділяється лексичним і граматичним особливостям академічного стилю, а також розглядаються перекладацькі трансформації, які перекладачі використовують для вирішення типових проблем під час перекладу наукових текстів. Важливим аспектом є вміння передавати не лише зміст, а й тонкий контекст, що є важливим у наукових роботах. Також розглядаються складнощі перекладу між різними мовними й культурними системами, які можуть призвести до викривлення сенсу тексту або втрати значення специфічних термінів і концептів. У контексті глобалізації наукових досліджень і зростання міжнародної співпраці в освіті й науці якісні переклади академічних робіт набувають особливої важливості для забезпечення точності передачі наукової інформації. Підкреслено, що перекладачі повинні не лише володіти мовними знаннями, а й мати здатність до адаптації наукових ідей до іншої мовної та культурної реальності. Крім того, подаються огляд основних підходів до перекладу академічних текстів, зокрема методів дослівного, адаптивного й інтерпретативного перекладу, а також практичні рекомендації для покращення якості перекладів. Зроблено висновок, що ефективний переклад академічних текстів є важливим елементом міжкультурної комунікації та сприяє розвитку міжнародного наукового обміну.

ДИСКУРС МІСТИЧНОГО В ЗБІРЦІ ОПОВІДАНЬ Н. ВІВЧАРИКА «ТЕ, ЩО СЕРЕД НАС»

2025-02-24T16:39:04+02:00

У статті розкрито особливості взаємодії містичного дискурсу з елементами інших дискурсів (мілітарного, екологічного, морально-етичного) у сучасній українській малій прозі. Зосереджено увагу на маркерах містичного в оповіданнях (саспенс, традиційні локації, філософсько-релігійні практики) і поєднанні містичних елементів з іншими жанровими утвореннями. Установлено, що зазначеній збірці притаманній еклектизм, тобто поєднання різнорідних, часто навіть суперечливих елементів, що є характерною рисою постмодернізму. Проаналізовано такі елементи поетики: містичні характеристики локацій, використання негативно забарвленої лексики на позначення негативних переживань персонажів задля навіювання читачеві особливого містичного стану, розмиття меж між матеріальним світом і світом духовним за допомогою оніричних мотивів і мотивів видінь; предметний вимір, котрий набуває містичної конотації; ефект саспенсу, який досягається шляхом акценту на природних умовах, дивних подіях, візуальних і звукових образах, страху персонажів. З’ясовано, що за допомогою містичних образів і мотивів автор засуджує соціальні й морально-етичні проблеми сьогодення, у деяких оповіданнях переосмислює традиційні для української літератури містичні образи. Визначено жанрово-стильову своєрідність містичних оповідань, а також характерні риси (містичність предметного виміру, розмиття меж між реальним і надреальним, розуміння містики в первісному значенні релігійно-філософського вчення, залучення традиційних локацій), які дають змогу класифікувати її як збірку містичних оповідань.

ВІД СЛІВ ДО ФРАЗ: РОЛЬ ФЛЕШКАРТОК У ФОРМУВАННІ МОВЛЕННЄВИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ НА ЗАНЯТТЯХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

2025-02-24T16:40:14+02:00

У статті йдеться про роль флешкарток під час опанування нової лексики на заняттях української мови як іноземної. Акцентовано на тому, що флешкартки допомагають іноземцям швидко засвоювати лексичні одиниці та інтегрувати їх у мовлення. Мета публікації – проаналізувати можливості використання флешкарток на заняттях української мови як іноземної, а також привернути увагу науково-педагогічної спільноти до необхідності впровадження інноваційних методів викладання; довести доречність урізноманітнення завдань як одного з найкращих способів зробити заняття динамічними, цікавими, такими, що дають змогу інокомунікантам пояснити специфіку використання української мови. Проаналізовано сучасні публікації з теми, виокремлено працю Зозулі І. та Стадній А. про значення флешкарток у процесі формування навичок глобального читання. Зосереджено увагу на комунікативному, особисто-орієнтованому підходах до навчання, акцентовано на візуалізації дотекстових і післятекстових вправ у процесі навчання. Викладені в статті ідеї проілюстровано прикладами з досвіду викладання української мови як іноземної в Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя та у межах тандем-навчання зі студентами Дартмутського коледжу під керівництвом проф. Вікторії Сомової (США). Описовий, порівняльний, емпіричний підходи – методологічна основа цієї розвідки. У процесі вивчення української мови як іноземної головним завданням визначено розробку флешкарток, зокрема на платформі «Quizlet», які сприятимуть засвоєнню лексики та заохочуватимуть іншомовців використовувати її в різних мовленнєвих ситуаціях. Зосереджено увагу на доцільності ставити запитання, які орієнтовані на реальні комунікативні ситуації, оскільки вони допомагають не лише оцінити студентів і з’ясувати, наскільки добре вони зрозуміли матеріал, а й сприяють розвитку їхнього мовлення. Доведено, що застосування флешкарток необхідно актуалізувати відповідно до ситуації спілкування та адаптувати навчальний матеріал до реальних потреб студентів. Зроблено висновок, що флешкартки є ефективним інструментом, який сприяє збагаченню словникового запасу, покращенню граматичних навичок та допомагає адаптуватися студентам-іноземцям до мовного середовища.

ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ КИТАЙСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ В КОРЕЙСЬКІЙ МОВІ: СТРУКТУРА Й ФУНКЦІЇ

2025-02-24T16:40:18+02:00

Корейська мова з її багатою історичною спадщиною є унікальним прикладом мовної системи, що поєднує автохтонну лексику й запозичення, зокрема, китайського походження. Створення хангилю в 1446 році не виключило використання китайських ієрогліфів (ханча), які залишили значний слід у корейській лексиці. Сьогодні в корейській мові співіснують три основні типи лексики: слова рідною мовою (고유어), слова китайського походження (한자어) і запозичення з інших мов (외래어). Згідно з даними стандартного словника корейської мови (표준국어대사전), частка слів китайського походження становить понад 57%, значно переважаючи автохтонну лексику. Попри аргументи лінгвістів-пуристів, що реальна частка китайської лексики може бути нижчою, її вплив на корейську мову залишається значним. Слова китайського походження переважно належать до абстрактних і концептуальних понять, часто використовуються в науковій, технічній та офіційній термінології, додаючи формальності й точності мовленню. Важливим аспектом є поява китайсько-корейської сублексики, яка забезпечує багатство синонімічних варіантів. Наприклад, такі слова, як 빨갛다 (червоний, автохтонне) і 붉다 (червоний, китайського походження), співіснують і збагачують мовну систему. Через широке значення слів автохтонного походження вони часто мають декілька китайських відповідників, як у випадку слова 생각 (думка/ідея), що має такі аналоги: 고안, 창안 (думка) і 착상, 발상 (ідея). Особливий інтерес викликають китайські ієрогліфи, створені в Кореї, які не мають аналогів у китайській мові (наприклад, 媤 – сім’я чоловіка, 畓 – рисове поле). Ці лексеми демонструють унікальність мовної еволюції, що відображає як вплив китайської культури, так і творчість корейського народу. Дослідження китайської лексики в корейській мові дає змогу краще зрозуміти її функціональну роль у мовній системі, вплив на розвиток сучасної корейської мови та значення для передачі абстрактних понять. Структурна різноманітність і функціональність запозичень китайського походження роблять їх невід’ємною частиною мовної культури Кореї.

СТРУКТУРА АНГЛОМОВНИХ ТУРИСТИЧНИХ ПУТІВНИКІВ ПО УКРАЇНІ (ЗМІНИ У ВОЄННИЙ ПЕРІОД)

2025-02-24T16:40:21+02:00

Статтю присвячено вивченню структури англомовних туристичних путівників по Україні та власне туристичного дискурсу загалом. Саме складна соціально-політична ситуація у світі й війна в Україні значною мірою вплинули на ті зміни, що відбулися в структурі туристичних путівників. Значна увага приділяється ґрунтовному дослідженню туристичних путівників, різних підходів до їх вивчення, а також туристичному дискурсу як специфічному жанру комунікації. Розглянуто безпосередню структуру електронного (онлайн) туристичного путівника та проведено порівняльний аналіз у її зміні за останні роки. Туристичні путівники надають читачам інформацію про різні місця, пам’ятки, культурні особливості, гастрономічні традиції, транспортні можливості й інші важливі аспекти подорожі. Будучи обізнаним із цими питаннями, туристи мають змогу активно планувати свої маршрути і приймати зважені рішення. Зміни в структурі путівника відбуваються залежно від ситуації в країні й у світі загалом. Під час пандемії ковід-19 кожен путівник містив застережливу інформацію щодо вживання заходів безпеки протягом перебування в країні. Нинішня ситуація в Україні відлякує левову частку туристів, чим завдає значних збитків країні. Проте туристичні путівники надають правдиву інформацію та застерігають іноземців від поїздок на територію нашої країни. Англомовні туристичні путівники по Україні – це важливе джерело інформації для іноземних туристів, які планують відвідати Україну. Вони можуть бути різними за форматом і змістом, але загалом мають на меті допомогти людям орієнтуватися в країні, знайти цікаві місця для відвідування, дізнатися про культуру, історію та практичні аспекти подорожей. Зростання туристичної галузі в Європі й в усьому світі як один із проявів глобалізації набирає обертів. Досить недавно науковці почали досліджувати туристичний дискурс із лінгвістичного погляду, а також розглядати його як окремий специфічний жанр, що потребує спеціалізованого перекладу. Розглянемо кілька популярних англомовних путівників по Україні, а також ресурси, які можуть бути корисними для мандрівників, звернемо увагу на зміни, які внесені з початком війни.

ІГРОВИЙ ФОРМАТ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК

2025-02-24T16:40:25+02:00

У статті аналізується використання ігрових вправ як ефективного засобу вивчення іноземних мов і розвитку комунікативних навичок загалом. Гра – це завжди емоції, а там, де емоції, проявлення активності й уяви, працює мислення, виявляються особливо повно та несподівано здібності людини. Ігри можуть використовуватися як активна форма навчання іноземної мови, тому що це досить цікава й ефективна форма організації навчальної діяльності, адже ігри підходять для будь-якого ступеня навчання з їх адаптацією для кожної вікової групи й поточного рівня знань. Крім того, використання різноманітних ігор створює сприятливу психологічну атмосферу, що є одним із важливих факторів, адже ігри бувають не тільки індивідуальні, а й командні. Будучи складним і водночас захопливим заняттям, гра вимагає величезної концентрації уваги, тренує пам’ять і розвиває мовлення. Навіть найпасивніші та найслабше підготовлені студенти залучаються до гри, а це позитивно позначається на їхній успішності. Соціальна ізоляція, викликана нещодавньою пандемією та воєнними діями, а також обмеження на масові заходи, перехід до дистанційних форм роботи й навчання дуже впливають на міжособистісну комунікацію, тому причина настільки підвищеного нині інтересу до різноманітних ігор – відхід від традиційних форм і методів навчання, а також ефективний засіб, щоб відновити й розвивати комунікаційні навички. Таким чином, установлено, що ігровий формат вивчення іноземних мов – це не тільки особливо організоване заняття, що потребує напруження емоційних і розумових сил, аналог вправи, у якій забезпечується багаторазове повторення, закріплення та засвоєння необхідного матеріалу, а й вільна діяльність, що дає можливість вибору, самовираження, самовизначення й саморозвитку для всіх її учасників. Отже, використання ігрових форм робить навчальний процес більш змістовним і якіснішим, тому викладачам необхідно постійно шукати нові підходи у викладанні іноземної мови, знаходити такі методи навчання, які б активізували розумову діяльність учнів, дали б змогу зробити навчальний процес якісним, ефективним і водночас привабливим і цікавим.

МЕТАФОРА ТА ПОРІВНЯННЯ: ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР

2025-02-24T16:40:32+02:00

Складником етнічної картини світу є художній світ народу, відбитий у фольклорі, зокрема у його пісенній творчості. Тропеїчні засоби української мови – яскраві маркери лінгвокогнітивного рівня як конкретної мовної особистості, так і національної мовної особистості. Вони виразно репрезентують специфіку мовомислення етносу, його індивідуальні риси, що вирізняють один етнос із-поміж інших. Пропонована стаття скерована на визначення особливостей метафоричних сполук та компаративних конструкцій як репрезентантів лінгвокогнітивного рівня національної мовної особистості. Мета нашої розвідки – кореляція фольклорних метафор та порівнянь, зафіксованих у родинно-побутовій ліриці, з етнокультурними кодами українців. Для досягнення поставленої мети розвʼязано такі завдання, як фіксація народних метафор і порівнянь; характеристика їх як тропів осі псевдототожності; встановлення етнокультурних параметрів метафор та порівнянь у фольклорних текстах; співвідношення вказаних тропів з етнокультурними кодами. Обʼєкт пропонованого дослідження – українська родинно-побутова лірика, його предмет – етнокультурний аспект метафор і порівнянь, що функціюють в українській пісенній творчості. Джерельною базою нашого дослідження послугувала збірка українських народних пісень родинно-побутового змісту, а фактичною базою – метафори та порівняння у складі українських народних пісень. Лінгвокогнітивний рівень національної мовної особистості досліджено за допомогою метафор і порівнянь – тропів, які значною мірою віддзеркалюють її специфіку. Етнокоди репрезентовано фаунонімами, фітонімами та соматизмами як складниками метафоричних сполук. Названі лексеми позначають коханих і відображають ставлення до протилежної статі. До складу порівнянь входять фауноніии й фітоніми, які в ролі агентів сприяють пізнанню референта порівняння. Метафорична та порівняльна об’єктивація світу представляє фаунонімний, флористичний та соматичний етнокультурні коди, що демонструють актуальні для народу поняття, сформовані з давніх-давен і відображені в українській родинно-побутовій ліриці.

СПОСОБИ ТА ПРИЙОМИ ПЕРЕКЛАДУ ФІЛЬМОНІМІВ

2025-02-24T16:40:35+02:00

Стаття присвячена вивченню способів і прийомів перекладу фільмонімів – специфічних назв фільмів і телепрограм. Назва фільму виконує функцію маркування твору і є важливим елементом його бренду, який здатен привернути увагу аудиторії, відображаючи атмосферу, жанр та основні мотиви кінокартини. Визначено, що фільмоніми – це категорія слів, яка охоплює рекламну функцію та функцію впливу, але відрізняється лаконічною структурою й містить риси, властиві назвам як самостійним мовним одиницям. У статті розглянуто основні методи перекладу, такі як літеральний переклад, культурна адаптація, калькування, транскрипція, вільний переклад, описовий переклад тощо, що застосовуються для передачі назв фільмів з однієї мови іншою. Окрему увагу приділено впливу культурних і мовних аспектів на вибір методу перекладу, а також проблемам, що виникають під час перекладу фільмонімів, пов’язаним зі збереженням оригінальної значущості, привабливості й локалізації в умовах різних контекстів. З’ясовано, що правильний переклад фільмоніма не лише відображає мовні особливості, а й сприяє збереженню рекламно та культурної привабливості фільму для цільової аудиторії. Наводяться приклади використання різних методів перекладу в практиці, що демонструють переваги й обмеження кожного підходу. Зроблено висновки щодо оптимальних способів перекладу фільмонімів для забезпечення точності й естетичної привабливості в межах цільової аудиторії. Установлено, що прямий переклад є найбільш лаконічним і зрозумілим, однак він не завжди передає повний сенс, особливо коли йдеться про культурні або соціальні контексти. Непрямий переклад, у свою чергу, дає змогу адаптувати фільмоніми до специфіки української мови та культури, але може втрачати частину оригінального змісту. Описовий переклад дає можливість зберегти контекст і надає додаткову інформацію, яка допомагає краще розуміти сюжет.