Причорноморські філологічні студії

МОДЕЛЮВАННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОГО ТИПАЖУ БРИТАНСЬКОЇ ВІДЕОБЛОГЕРКИ З МОДИ ТА СПОСОБУ ЖИТТЯ (НА МАТЕРІАЛІ КОНТЕНТУ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ ЛІДІЇ ЕЛІЗИ МІЛЛЕН)

2026-03-13T10:26:26+02:00

Пропонована наукова розвідка висвітлює процес моделювання лінгвокультурного типажу британської відеоблогерки з моди та способу життя. Метою статті є визначення категоріальних ознак цього типажу за допомогою аналізу їх вербалізації в англійській мові. Виходячи з розуміння лінгвокультурного типажу як певного повторюваного та узагальненого образу представника лінгвокультури, типаж британської відеоблогерки з моди та способу життя розуміється як соціокультурний концепт творця цифрового контенту, який викладає свої влоги на відеоплатформи, формуючи та ділячись власним естетично насиченим матеріалом зі стилю одягу, догляду за собою та оформлення домашнього інтер’єра. Дослідження засвідчило, що виникнення аналізованого типажу пов’язане зі сплеском ролі соціальних мереж та культури інфлюенсерів у Великобританії наприкінці першої декади ХХ ст. Для дослідження трикомпонентної структури цього соціокультурного концепту використано методи компонентного та фреймового аналізу. Результати пропонованої розвідки показали, що понятійний складник цього типажу включає такі ознаки: 1) людина, 2) що веде відеоблог, 3) що регулярно завантажує відео, 4) що знаходиться у фокусі уваги громадськості, 5) що народилася та/чи живе у Великобританії, 6) що постійно цікавиться модою, 7) що дотримується британського стилю життя, 8) що є соціально активною, 9) що залучена у співробітництво з брендами моди. Образний складник цього типажу проявляється у таких конститутивних ознаках: приваблива зовнішність, сімейний статус, місце проживання та спосіб життя. Фреймовий аналіз дав змогу класифікувати концептуальний простір способу життя досліджуваної блогерки на такі фрейми: «мода», «повсякденні справи», «дім». Фрейм «мода» містить слоти «розпаковка люксових замовлень/показ типів вбрання», «розкішні дизайнерські сумки», «співпраця з брендами». Фрейм «повсякденні справи» представлений слотами «соціальні зібрання/вечірки», «сільські справи та заняття спортом», «подорожі країною та закордон». Фрейм «дім» містить слоти «прикрашення /оновлення будинку», «їжа та харчування», «домашні улюбленці». Ціннісний складник частково пов’язаний з образним та містить компоненти: британськість, натхнення природою, уроки життя та життя у злагоді з порами року.

СУЧАСНЕ ЛЕКСИКОГРАФІЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ

2026-03-13T10:26:35+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних засад лексикографічного моделювання у контексті сучасного мовознавства та цифровізації наукової діяльності. Розглянуто загальнолінгвістичне розуміння моделювання як методу дослідження, що передбачає створення формалізованих систем для упорядкування, систематизації та класифікації мовних явищ, та його специфікацію на лексичному рівні мовної системи. Особливу увагу приділено критичному аналізу та уточненню ключових метамовних понять «модель» і «моделювання» через призму різних теоретичних підходів у лінгвістиці. Установлено, що лінгвістична модель характеризована трьома ключовими ознаками: абстрактністю, штучністю та цілеспрямованістю і постає як абстрактний аналог структури природної мови, що слугує інструментом пізнання, опису й пояснення мовних процесів. Обґрунтовано необхідність чіткого розмежування понять «лексикографічна модель» і «лексикографічне моделювання». Лексикографічна модель визначено як абстрактну формалізовану структуру, що являє собою систему правил і принципів організації словникового матеріалу, тоді як лексикографічне моделювання витлумачене як теоретичний та аналітичний етап створення описових схем для побудови словника. Проаналізовано сучасні підходи до комп’ютерної лексикографії. Виокремлено три основні вектори розвитку: створення електронних словників як машинних версій традиційних видань; автоматизоване укладання словників через комп’ютерну обробку текстів; розроблення електронних словників як елементів інформаційних систем. Визначено основні принципи лексикографічного моделювання: формалізація, системність, ієрархічність, універсальність та комп’ютеризація. Доведено, що розвиток лексикографії неможливий без інтеграції теоретичних концепцій моделювання з практичними можливостями комп’ютерних технологій. Окреслено перспективи дослідження: удосконалення методології лексикографічного моделювання та розроблення універсальних моделей представлення лексикографічної інформації в електронному форматі.

МОРАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТВОРЧОСТІ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО (ЗА КИЇВСЬКИМ ТЕКСТОМ ПИСЬМЕННИКА)

2026-03-13T10:26:43+02:00

У статті аналізуються морально-естетичні засади творчості українського класика-реаліста І. Нечуя-Левицького, київський період якого відіграв ключову роль у становленні національної літературної традиції. Метою дослідження є розкриття художніх принципів, що формують творчий метод митця та визначають його погляд на роль мистецтва і реалістичне зображення життя українців. Розглянуто соціальні, моральні та національні мотиви у творчості письменника, зокрема особливості відображення суспільних проблем через призму реалізму. Окрему увагу приділено ролі мови та стилю: використання народної лексики, діалектів і фольклорних елементів як засобів вираження національного колориту, що створюють автентичну картину життя українського міста та села. Підкреслюється значення образу міського інтелігента як носія ідей просвітництва, культурного відродження і формування національної самосвідомості. Проаналізовано, як через систему образів і художні засоби Нечуй-Левицький розкриває духовні цінності та ідеали українського народу. Наголошено на внеску письменника у розвиток українського реалізму, формування естетичних орієнтирів та ідейної спадкоємності в національній літературі. У висновках доведено актуальність морально- естетичних принципів його творчості для сучасного літературного й культурного процесу, що дає підстави розглядати доробок митця як важливий складник української культурної спадщини, котра формує ідентичність і надихає наступні покоління.

ПЕРЕДАЧА УКРАЇНСЬКОМОВНИХ ДІАЛОГІВ В АНІМАЦІЙНОМУ ФІЛЬМІ «ТАЧКИ»: СТИЛІСТИЧНІ, ПРАГМАТИЧНІ ТА КУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ

2026-03-13T10:27:11+02:00

У статті проаналізовано особливості відтворення україномовних діалогів в анімаційній трилогії «Тачки» виробництва Pixar Animation Studios. Дослідження зосереджене на стилістичних, прагматичних і культурних аспектах українського дубляжу фільмів «Тачки» (2006), «Тачки 2» (2011) та «Тачки 3» (2017) у зіставленні з оригінальними англомовними репліками. У роботі розглянуто, яким чином перекладачі та фахівці з дублювання передають гумор, ідіоматичні звороти, емоційне забарвлення, індивідуальні мовні характеристики персонажів та елементи з культурною маркованістю. Окремо акцентовано увагу на перекладацьких підходах, характерних для дитячого аудіовізуального контенту, де важливо узгодити природність і зрозумілість мовлення з точністю та відповідністю авторському задуму. Проведений аналіз демонструє, що український дубляж переважно зберігає комунікативну спрямованість оригінальних реплік завдяки використанню таких перекладацьких трансформацій, як модуляція, адаптація, культурна заміна, експлікація та часткова доместикація. Ідіолекти персонажів, зокрема простонародна манера мовлення Сирника, стримано-офіційний тон Дока Гадсона та жвавий розмовний стиль Блискавки МакКвіна, творчо інтерпретуються відповідно до норм української мови, але зі збереженням упізнаваних рис. Гумор, що ґрунтується на грі слів, культурних алюзіях чи інтертекстуальних відсилках, часто зазнає адаптації, аби залишатися зрозумілим і дотепним для українських глядачів. Отримані результати свідчать, що український дубляж посилює емоційний вплив стрічок і забезпечує високу залученість аудиторії, водночас зберігаючи стильову індивідуальність оригіналу. У роботі підкреслено значущість культурної чутливості, жанрових особливостей та принципу функціональної еквівалентності в аудіовізуальному перекладі, а також окреслено перспективи подальших досліджень гумору й діалектних форм у мультимедійному контенті.

ЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ АНГЛІЦИЗМІВ У ТЕЛЕВІЗІЙНІЙ РЕКЛАМІ ПІВДЕННОЇ КОРЕЇ

2026-03-13T10:27:17+02:00

Актуальність теми зумовлена глобалізаційними процесами, які сприяють поширенню англійської мови як засобу міжнародного спілкування, науки та масової культури. Південна Корея, одна з найдинамічніших економік Азії, є яскравим прикладом поєднання локальної ідентичності з глобальними мовними тенденціями, що особливо помітно у сфері реклами. Метою дослідження є визначення функцій, а також структурних і семантичних характеристик англіцизмів у телевізійній рекламі Південної Кореї та виявлення культурно-комунікативних чинників, які зумовлюють їх активне використання. У межах роботи проаналізовано близько 50 рекламних відеоматеріалів різних типів – від роликів про косметику, електроніку та харчові продукти до реклами соціальних служб, мобільних застосунків та індустрії розваг. Для аналізу було використано матеріали, доступні у відкритих онлайн-джерелах, що дало можливість охопити різні жанри, стилі подачі та маркетингові стратегії. Методологічну базу дослідження становлять методи контент-аналізу, лінгвостилістичного аналізу та елементи дискурсивного підходу, які дали змогу виявити не лише мовні особливості англіцизмів, а й специфіку комунікативних стратегій рекламодавців. Дослідження показує, що використання англіцизмів у корейській телевізійній рекламі підкреслює сучасність, технологічність, інноваційність і високий статус брендів, що є важливим елементом їхньої маркетингової стратегії. Важливою рисою є активне поєднання англійських запозичень із корейською граматичною системою, яке проявляється у формуванні гібридних словотвірних моделей та в адаптації іншомовних елементів до корейських морфологічних та синтаксичних норм. Таким чином, результати дослідження демонструють, що англіцизми в телевізійній рекламі Південної Кореї виступають важливим маркером сучасних соціолінгвістичних тенденцій і відіграють ключову роль у формуванні привабливого комунікативного образу брендів у глобалізованому інформаційному просторі.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ З КОМПОНЕНТОМ «ІРРЕАЛЬНА ІСТОТА» В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ПОЛЬСЬКІЙ МОВАХ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕТНОКОДІВ КУЛЬТУРИ

2026-03-13T10:28:17+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз фразеологічних одиниць із компонентом «ірреальна істота» в українській та польській мовах через призму відповідних етнокодів культури. Актуальність студіювання зумовлена необхідністю системного дослідження культурних кодів як важливих складників мовної картини світу, що структуровано відображають специфіку світосприйняття та ціннісні орієнтування етнічних спільнот. Метою роботи є типологічна кваліфікація фразеоодиниць із компонентом «ірреальна істота» на ґрунті функційної класифікації етнокодів культури, яку опрацювала Л. Савченко, та зіставний аналіз їх вияву в українській і польській мовах. Теоретичну базу студіювання становлять концепції культурного коду в лінгвістиці, де код потрактований як мережа поділу, категоризування та оцінювання інтеріоризованого світу й внутрішнього досвіду лінгвоперсони, репрезентовані в семіотичних системах мов. Для аналізу фразеологічних одиниць із компонентом «ірреальна істота» стрижневе значення мають три визначальні етнокоди: міфологійний, демонологійно-антропоморфний та релігійний. Фактичний матеріал дослідження охоплює 115 фразеологізмів української мови з 20 найменуваннями ірреальних істот та 56 фразеологізмів польської мови із 17 найменуваннями. Кількісний аналіз виявив істотну асиметрію у репрезентації етнокодів: найпродуктивнішим в українській фразеології постає демонологійно-антропоморфний етнокод (93 фразеологічні одиниці з образами чорта, біса, дідька), тоді як у польській – домінує релігійний етнокод (30 фразеологізмів із біблійними персонажами). Міфологійний етнокод виявив паритетну представленість в обох аналізованих мовах із переважанням античних міфологем. Семантичний аналіз засвідчив, що фразеологізми з компонентом «ірреальна істота» функціонують у декількох основних значеннєвих площинах: емоційно-експресивній (вираження незадоволення, обурення, здивування чи подиву), просторово-темпоральній (позначення віддаленого від лінгвоперсони місця, часових характеристик), інтенсифікації дії або ознаки, позначення зникнення та смерті, труднощі розуміння, характеристики людини. Релігійний етнокод актуалізує значення певного морального стану, а міфологійний – символічні концепти. Студіювання дало змогу виявити як універсальні, так і національно-специфічні риси культурних кодів у зіставлюваних мовах. Універсальність простежувана в наявності всіх трьох етнокодів і використанні подібних образів для вираження негативної оцінки й емоційних станів. Національна особливість полягає у кількісній асиметрії репрезентації етнокодів, що корелює з культурно-історичними особливостями етносів: глибшим укоріненням демонологічних уявлень в українській культурі та посиленим впливом релігійних світосвідчуттів на польську мовну свідомість. Перспектива подальших досліджень простежувана в залученні англійської мови до компаративного аналізу та укладанні спеціального зіставного словника фразеологізмів із компонентом «ірреальна істота», що дасть змогу встановити репрезентативний статус досліджуваного компонента в різносистемних мовах.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ТЕРМІНОЛОГІЇ СФЕРИ IT (НА ПРИКЛАДІ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОЇ ЛІТЕРАТУРИ)

2026-03-13T10:30:38+02:00

Дослідження зосереджується на неологізмах, пов›язаних з інформаційними технологіями, що зустрічаються в популярній науковій літературі як на своєму основному об›єкті. Його предметом є особливості перекладу цих неологізмів на прикладі конкретних виразів, узятих із такої літератури. Набір даних включає неологізми, відібрані шляхом безперервного відбору з відповідних джерел. Значення цього дослідження полягає у його внеску в консолідацію існуючих знань про переклад ІТ-термінології, а також у наданні глибокого розуміння проблем, пов›язаних із таким перекладом. Ця курсова робота висвітлює особливості та складнощі перекладу ІТ-неологізмів, визначає основні проблеми, що виникають під час перекладу, та аналізує методи і стратегії, що застосовуються для ефективного вирішення цих проблем. У галузі інформаційних технологій постійна поява нових технологій, продуктів та концепцій відіграє значну роль у формуванні сучасного життя. Ця галузь відрізняється від інших швидким темпом появи нових термінів та концепцій, що вимагає частих перекладацьких зусиль. Неологізми в галузі інформаційних технологій – це новостворені слова, терміни та ідеї, характерні для інформаційних технологій, які становлять значну проблему для перекладачів. Такі терміни часто є відносно новими і можуть не мати точних еквівалентів в інших мовах. Навіть якщо еквіваленти існують, вони можуть не відповідати термінологічним стандартам мови перекладу, що може призвести до неправильного тлумачення тексту. Актуальність дослідження цієї теми випливає з частоти та швидкості прогресу в галузі інформаційних технологій і комп’ютерних наук. У сучасному світі, де технологічні додатки та швидке поширення інформації набувають усе більшого значення, точний лінгвістичний переклад стає необхідним для забезпечення ефективної комунікації між різними країнами та культурними контекстами. У цій статті розглядаються ключові етапи розвитку наукової думки в галузі дослідження неологізмів. Детально описуються існуючі методи перекладу неологізмів у сфері інформаційних технологій у контексті науково-популярного дискурсу.

МОВНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ВЕРБАЛЬНОГО ВПЛИВУ В ЖАНРОВИХ РІЗНОВИДАХ МЕДІАДИСКУРСУ

2026-03-13T10:30:46+02:00

У статті застосовано дискурсивний підхід до виокремлення специфічних для масмедійної інформації жанрових різновидів та встановлення частотного мовного інструментарію, використовуваного для трансляції вербального впливу на колективну ментальність соціумів. Дискурсивний підхід до вивчення мови публіцистичних текстів преси спирається на трактування самого явища вербального впливу як медійно орієнтованого, що забезпечує впровадження інформаційного сегменту у свідомість адресата, орієнтуючи на перебудову світосприйняття й типу життєдіяльності відповідно до програми тексту. Запропоновано визначальні критерії, за якими встановлено особливі характеристики сучасного масмедійного дискурсу України. Це критерії динаміки та всеосяжності поширення інформації, що уможливлюють висновок про найбільш масові за останні десятиріччя інформаційні та віртуальні потоки, марковані істотною привабливістю для різних спільнот, які безпосередньо впливають на колективну ментальність у завчасно спланованому напрямі. Виокремлено показники, які сприяють всеосяжності вербального впливу публіцистичних текстів у медійному дискурсі, такі як миттєва доступність хронотопу публіцистичного тексту одночасно для невизначеної множини представників колективного адресату; можливість створення цільових аудиторій унаслідок диференціації представників колективного адресату на групи за різними параметрами; інноваційна інформаційна дифузія. Регламентований цими показниками сучасний інноваційний формат публіцистичних текстів медійного дискурсу маркований текстовими конструкціями, які водночас сполучають властивості текстів і властивості окремого жанрового різновиду – клікбейтні заголовні номінації. Змістове наповнення таких заголовних номінацій відповідає вимогам афористичності, емоційної насиченості, визивності, стислості вираження, що забезпечує динамічність сприйняття та міцність фіксації у свідомості комунікативного адресата. Мовному інструментарію, який забезпечує структурну форму цієї текстової одиниці, потрібна формально лаконічна синтаксична конструкція, що лапідарно виражає змістове наповнення. У публіцистичних текстах медійного дискурсу простежена тенденція використання із цією метою односкладних, переважно безособових, інфінітивних, номінативних, семантично повних, але структурно неповних, еліптичних речень, складних реченнєвих побудов із синтаксичним паралелізмом.

ЗМІСТОВА ПАРАДИГМА МОТИВУ КОХАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІРИЦІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

2026-03-13T10:30:52+02:00

У статті зроблено спробу компаративного аналізу змістової парадигми мотиву кохання в українській та французькій ліриці. Виявлено специфіку осмислення цього мотиву в поетичних творах ХІХ – початку ХХ ст., що дало змогу окреслити еволюцію любовної тематики в контексті зміни художніх стилів, світоглядних орієнтирів та культурних моделей. З’ясовано, що в першій половині – середині ХІХ ст. обидві національні літератури конституюють мотив кохання в межах романтичної парадигми, проте реалізують його різними художньо-культурними конструктами. В українській поетичній традиції любовне переживання органічно інтегрується у фольклорний контекст, кохання постає не лише як інтимне почуття, а й як моральна категорія, що тісно пов’язана з народною ментальністю, звичаєвими нормами та символікою пісенної культури. Натомість у французькій ліриці цього періоду домінує психологічно-індивідуалістична модель, що акцентує на неповторних внутрішніх переживаннях ліричного суб’єкта, інтенсивності особистого досвіду, конфлікті між ідеалом і реальністю. Українська поезія другої половини ХІХ – початку ХХ ст., зберігаючи етичний і гуманістичний виміри любовної тематики, поглиблює її інтимно-психологічний та філософсько-екзистенційний рівні, активно засвоює тенденції європейських модерністських течій, що позначилося на зростанні уваги до внутрішнього світу особистості та складності художнього відтворення емоційних станів. Французька лірика цього періоду переходить до символістської естетики, що трансформує мотив кохання в багатошарову семантичну структуру, де чуттєвість, духовність, еротизм і метафізична рефлексія поєднуються у витончену поетичну систему. Таким чином, спільною для обох традицій у цей період є тенденція до ускладнення любовної проблематики, однак національні моделі її художнього втілення залишаються відмінними за типом емоційної організації та глибиною культурних кодів.

МУЗИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ В КОРЕЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ: ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ І ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ (НА МАТЕРІАЛІ НАЗВ ТРАДИЦІЙНИХ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ)

2026-03-13T10:30:56+02:00

У статті розглянуто лексико-семантичні й етимологічні особливості назв традиційних музичних інструментів у корейській та українській мовах. З’ясовано, як культурні та історичні чинники впливають на формування термінології в обох мовах та які закономірності простежуються у способах творення назв інструментів. Значну увагу приділено впливу міжмовних контактів, зокрема запозичень із китайської, італійської, тюркських мов, що відображається у структурі та семантиці термінів. Проаналізовано звуконаслідувальні елементи (ономатопею) та описові маркери, які уточнюють призначення й властивості інструментів, як-от корейські терміни 장구 (джанггу), 단 소 (дансо), 비파 (біпа) та українські «зозуля», «ріг». Виявлено відмінності у формуванні музичної термінології: у корейській мові частина назв пов’язана з історичними державними утвореннями (наприклад, 가 야 고 (каяго)), тоді як в українській мові подібні зв’язки трапляються рідше. Це засвідчує, що, попри спільні закономірності, кожна мова відображає власні культурні й історичні особливості. Практичний аналіз дав змогу визначити основні способи творення термінів та їх семантичне навантаження, що може бути використано у перекладі, викладанні музики та створенні навчальних матеріалів. Результати дослідження підтверджують важливість порівняльного підходу для розуміння музичної термінології та її культурного контексту. Перспективи подальших досліджень охоплюють аналіз сучасної музичної лексики (зокрема, термінів K-Pop), вивчення впливу перекладу та міжмовних контактів на розвиток музичних терміносистем. Окрім того, систематизація та створення порівняльних баз даних назв інструментів допоможуть розширити можливості практичного використання таких матеріалів у навчанні, перекладі та міжкультурній комунікації. Отримані результати сприяють глибшому розумінню взаємозв’язку мови, культури та музики й демонструють, як традиційні музичні інструменти відображають національні та історичні особливості кожного народу, формуючи водночас спільні закономірності у способах творення музичних термінів.

ПОЧУТИ, ІНШОГО НЕ БАЧАЧИ: РОЛЬ УЧИТЕЛЯ У РОМАНІ А. Д’АВЕНІА «ПЕРЕКЛИЧКА»

2026-03-13T10:31:49+02:00

У статті досліджено роман А. д’Авеніа «Перекличка» як приклад педагогічного роману крізь призму головного персонажа – учителя Гомера Ромео. Проаналізовано, як реалізовується модус школи-радості як головний концепт (за Р. Кохан), оскільки цей роман показує потребу зміни та переакцетування освіти на особоцентричну, акцентуючи на важливій ролі вчителя в освітньому процесі. Визначено основні характеристики сучасного вчителя: вчитель як товариш і порадник у навчальному процесі, його функція у формуванні особистості учня впродовж навчального процесу. Констатуємо, що фізична сліпота персонажа Гомера Ромео є символічною, щоб показати важливість ідеї «слухати, щоб почути». Констатуємо символічність імені вчителя (очевидний інтертекстуальний натяк на сліпого Гомера). Проаналізовано його методичний підхід, що Гомер Ромео назвав «перекличка», коли ім’я учня набирає значущості і синонімізується з особистістю. Письменник зобразив десятьох підлітків-персонажів у критичний момент їхнього життя, щоб показати множинність викликів, що постають у підлітковості. Особоцентричність (зосередження на пізнанні своєї самості підлітком через висловлення себе на перекличці) становить композиційний центр роману. Важливим доповненням для пізнання особистості вчителя є його щоденник, що стає прикладом діалогічності між учителем і учнем. Роман порушує питання педагогічної майстерності та спілкування між учителем і так званими «складними підлітками», оскільки правильний підхід сприяє формуванню повноцінної особистості учня. Визначено головні педагогічні засади за А. д’Авеніа: мудрість, емпатія, «горіння», допомога і залученість у проблеми учнів. Відзначаємо поліадресованість роману А. д’Авеніа «Перекличка» – від підлітків до педагогів та батьків.

ОСНОВНІ ЕМОЦІЙНО-ОЦІННІ МОВНІ ЗАСОБИ В УРЕГУЛЮВАННІ КОНФЛІКТІВ: НА МАТЕРІАЛІ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОГО ОПИТУВАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА ТА ВАРШАВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

2026-03-13T10:32:11+02:00

Статтю присвячено комплексному аналізу емоційно-оцінних мовних засобів, що застосовуються здобувачами вищої освіти для врегулювання конфліктних ситуацій у повсякденній комунікації. На матеріалі соціолінгвістичного опитування студентів Донецького національного університету імені Василя Стуса та Варшавського університету з’ясовано гендерно-вікові параметри вибірки, частотність виникнення конфліктів і провідні сфери їх прояву. Установлено, що для обох груп респондентів типовими зонами конфліктогенності є сімейне спілкування, а для українських студентів – також політичний дискурс. Проаналізовано ставлення опитаних до впливу мовних засобів на перебіг і результат конфліктної взаємодії: абсолютна більшість учасників анкетування визнає ключову роль добору слів у деескалації напруги. На основі відкритих відповідей респондентів здійснено класифікацію конфліктогасних висловлювань за трьома типами: раціональні, емоційні та раціонально-емоційні. Кількісний та якісний аналіз показав, що домінантною стратегією для обох вибірок є використання раціональних мовних конструкцій, зорієнтованих на логічне аргументування, пояснення позиції, пошук компромісу та конструктивне обговорення проблеми. Емоційні та раціонально-емоційні висловлювання виконують переважно функції підтримання емоційної рівноваги, вираження емпатії та створення сприятливого тону для подальшої взаємодії. Порівняльний аналіз українських і польських прикладів засвідчив близькість комунікативних стратегій, попри відмінності культурних та мовних контекстів. Отримані результати підтверджують, що свідомий добір емоційно-оцінних мовних засобів є невід’ємним компонентом конструктивного врегулювання конфліктів і відображає сформованість комунікативної компетентності молоді у міжособистісній сфері. Дослідження відкриває перспективи подальшого вивчення культурно зумовлених моделей конфліктного дискурсу та ефективності різних стратегій мовленнєвої поведінки.

ЕТИЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ В БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩІ: ПРОТИДІЯ МОВНИМ МАНІПУЛЯЦІЯМ І ТОКСИЧНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

2026-03-13T10:32:15+02:00

У статті розглянуто проблему етичності мовлення в сучасному бізнес-середовищі як ключового чинника формування професійної культури, репутації та стійких партнерських відносин. Етичне мовлення визначено як форму дотримання не лише вимог культури мовлення, а й загальних етичних принципів, зокрема поваги до співрозмовника й уникнення дискримінаційних висловів, збалансованість оцінок та уникнення емоційної поляризації, достовірності поданої інформації тощо. Доведено, що ділова комунікація – це спілкування, що просуває продукт, послугу чи організацію; передає відомості в межах фірми або слугує офіційною заявою установи. У бізнес-індустрії етичність мовлення перетворюється на інструмент стратегічного розвитку Особливу увагу приділено аналізу мовних маніпуляцій і токсичних комунікативних практик, які дедалі частіше виникають у корпоративному дискурсі під впливом цифровізації, високої конкуренції та інформаційних ризиків. У роботі визначено основні типи мовних маніпуляцій: емоційні (апеляція до емоцій), інформаційні (прихована аргументація), логіко-семантичні та синтаксичні (псевдологічні конструкції), стилістичні, статистичні маніпуляції. Окреслено механізми їхнього впливу на поведінку адресата. Показано, що токсична комунікація формується через систематичне використання маніпулятивних тактик, агресивної риторики, приниження, мікроагресій, а також прихованого психологічного тиску. Доведено, що такі практики негативно впливають на корпоративний клімат, продуктивність персоналу, мотивацію та рівень довіри між учасниками бізнес-процесів. Визначено техніки виявлення маніпулятивного спілкування для протидії такій формі комунікації. Запропоновано комплекс стратегій протидії мовним маніпуляціям: розвиток критичного мислення, упровадження внутрішніх стандартів етичної комунікації, корпоративні тренінги, медіаграмотність, політика нульової толерантності до токсичності. Підкреслено, що культура етичної комунікації є необхідним елементом стратегічного розвитку бізнесу й гарантією його довгострокового успіху в умовах цифрової економіки.

СИНТАКСИЧНІ ДЕФОРМАЦІЇ ЯК ЗАСІБ ОБРАЗНОГО МОДЕЛЮВАННЯ РЕАЛЬНОСТІ В ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТАХ

2026-03-13T10:32:20+02:00

У статті досліджено синтаксичні деформації як один із провідних засобів образного моделювання реальності в поетичному мовленні. Обґрунтовано актуальність вивчення нетипових синтаксичних конструкцій у сучасній українській поезії як таких, що не лише організують ритмічну структуру вірша, а й формують семантичну напруженість, експресивну динаміку та інтерпретаційне багатоголосся. Об’єктом аналізу стали поетичні тексти Віктора Крупки, у яких парцеляція, хіазм і повтор функціонують як маркери внутрішнього психологічного стану, філософської рефлексії та стильової самобутності. У дослідженні представлено теоретичне обґрунтування поняття синтаксичної деформації, узагальнено визначення термінів на основі сучасних лінгвістичних джерел. Проаналізовано типові моделі парцельованих конструкцій, симетричних і хіастичних структур, а також варіативних і ритмічних повторів у поезії. Особливу увагу приділено тому, як ці синтаксичні явища сприяють реалізації емоційного, інтонаційного та концептуального наповнення вірша. Виявлено, що поетика Віктора Крупки вирізняється синтаксичною пластичністю, яка реалізується через активне варіювання структур, розщеплення мовленнєвих одиниць, нарощення повторюваних конструкцій, що дає змогу авторові моделювати індивідуальну мовну реальність. Зроблено висновок про те, що синтаксичні деформації у поезії не є порушенням мовної норми, а, навпаки, свідомим естетичним вибором, спрямованим на формування складної образно-смислової тканини тексту.

КАЗКОВІ АНТРОПОНІМИ В ЛЕКСИКОГРАФІЧНОМУ ВИСВІТЛЕННІ

2026-03-13T10:32:25+02:00

Власні назви становлять важливий складник фольклорних текстів. Проблема дослідження онімної лексики завжди лишатиметься актуальною. Помітну й виразну її групу становлять казкові антропоніми. Вони є тими одиницями, що відображають своєрідність національної мовної картини світу певного народу. Використовуються такі назви в казках усіх народів світу, але в мові усної народної словесності кожного народу вони набувають самобутніх ознак. Поглиблене дослідження казкових антропонімів потребуватиме спеціального лексикографічного розроблення. Мета розвідки полягатиме у з’ясуванні специфіки антропонімів, що мають виразну казкову природу, та поданні зразків лексикографування цих словесно-художніх засобів усної народної творчості українців. Вона передбачатиме вилучення з текстів українських чарівних народних казок специфічних власних імен, установлення їхніх структурних особливостей та представлення моделей лексикографічного опису таких одиниць. Об’єктом розвідки стали антропоніми, уживані в героїко-фантастичних (чарівних) казках українського народу. Ми не аналізували в представленому дослідженні ті антропоніми, що збігаються зі звичайними людськими іменами, а лише ті, що мають виразну казкову природу, виразний наліт екзогенності. Для системного опису казкових антропонімів було використано описовий метод, який дає змогу за допомогою основних прийомів наукового аналізу (спостереження, інтерпретації та узагальнення) здійснити ґрунтовний аналіз досліджуваних мовних явищ. Метою розвідки зумовлене й використання лексикографічного методу, який поглибить здійснюваний опис, дасть змогу отримати більш повне уявлення як про мову фольклору загалом, так і про аналізований нами його сегмент – казкові антропоніми зокрема. Також для демонстрації та унаочнення семантики описуваних фактів використано метод контекстуального аналізу. Розглянуто однокомпонентні та багатокомпонентні антропонімні утворення, наявні в текстах чарівних (героїко-фантастичних) казок, а також подано зразки лексикографічного опису цих словесно-художніх засобів української усної народної творчості.

ЛІНГВАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

2026-03-13T10:32:30+02:00

Статтю присвячено дослідженню лінгвальних особливостей перекладу художніх творів. Авторський ідіостиль, мовна гра, авторські неологізми, стилістичні фігури, алюзії, інтертекстуальні елементи є саме тими лінгвальними особливостями художнього твору, які здатні створити неповторність літературного світу. Актуальні дослідження продемонстрували, що художній переклад набуває неабиякої популярності у сучасному перекладознавстві, оскільки дає змогу відтворити не лише інтенції автора, а й передає естетичну, стилістичну та культурну специфіку твору. Окрім того, художній переклад вимагає від перекладача особливої творчої гнучкості, інтерпретаційної чутливості та здатності до швидких креативних рішень. Під час дослідження було представлено класифікацію лінгвальних особливостей художнього твору, які розподіляються на лексичні, граматичні, стилістичні, семантичні та комунікативні, й зазначено типові перекладацькі труднощі, які постають перед перекладачем під час вибору правильної перекладацької стратегії, а саме: збереження оригінального змісту, передача комічного ефекту, адаптація художнього твору до мовної системи та культурного контексту мови перекладу. Продуктивними перекладацькими прийомами виявилися граматичні та лексичні трансформації, доместикація, калькування, конкретизація, антонімічний переклад, додавання/вилучення. З’ясовано, що специфіка перекладу лінгвальних особливостей полягає у поєднанні різних перекладацьких стратегій та прийомів задля адекватного відтворення мовної гри, авторських неологізмів, алюзій, метафор, порівнянь, епітетів, риторичних запитань. Правильне відтворення зазначених елементів вимагає від перекладача глибокої інтерпретації імпліцитних смислів, реконструкції іронічного чи парадоксального потенціалу та збереження оригінальної поетичної образності.

СТИЛІСТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЧЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОРЯДКУ СЛІВ

2026-03-13T10:32:35+02:00

У статті проаналізовано особливості стилістичної організації речень української мови крізь призму закономірностей порядку слів. Постановка проблеми зумовлена необхідністю аналізу способів вербалізації комунікативної інтенції мовця, варіантності моделей речень функціональних стилів, актуального членування та лінгвоментальної парадигми дослідження мовних явищ. Закцентовано на тому, що порядок слів у реченні виступає граматичною та когнітивно-прагматичною категорією, що забезпечує стилістичну організацію висловлень. Результати дослідження свідчать, що стилістична організація речень визначається закономірностями порядку слів: темо-ремним членуванням, прямим та непрямим порядком слів, інформаційною перспективністю, контекстною та прагматичною детермінованістю. Положення дослідження базуються на тому, що порядок слів у реченнях української мови розглядається як сукупність способів синтаксичного кодування, тобто індексації та оформлення членів речення за допомогою формально-граматичних засобів синтаксису, що визначаються потребами комунікативного синтаксису (актуальне членування речення), основним поняттям якого є інтенція мовця. У науковому та офіційно-діловому стилях переважає прямий порядок слів, що забезпечує логічну зрозумілість, однозначність висловлень та структурованість тексту. Непрямий порядок слів у цих стилях застосовується для маркування ключових елементів та акцентування важливої інформації. У публіцистичному, художньому та розмовному стилях помітна варіантність порядку слів, що дає змогу підкреслити емоційне забарвлення, ритм та інтонаційні акценти висловлень, а також адаптувати текст до комунікативної мети та жанрових вимог. Особливу увагу приділено типології комунікативної інтенції мовця, що інтегрується в мовну структуру певного речення і спричиняє порядок слів для реалізації комунікативно-прагматичної мети. Результати порівняльного аналізу стилів подано в таблиці, що демонструє співвідношення домінантних типів інтенції, жанрового різноманіття та особливостей порядку слів і реалізації теми/реми. Дослідження підтверджує, що порядок слів в українській мові виступає важливим інструментом стилістичного маркування та організації висловлень, відображає когнітивні та прагматичні стратегії мовця, забезпечує ефективну передачу інформації та сприяє реалізації жанрових і стилістичних завдань тексту.

ХРИСТИЯНСЬКІ ВІРШІ ЙОСИПА ТУРОБОЙСЬКОГО З «LIBELLUS EPIGRAMMATON» (1700)

2026-03-13T10:32:40+02:00

Статтю присвячено аналізу християнських віршів Йосипа Туробойського, уміщених у «Libellus epigrammaton» – додатку до латиномовної шкільної поетики «Hymettus» (1699/1700). Дванадцять епіграм, що поєднують барокову риторичну винахідливість, класичні поетичні техніки та глибоку біблійну символіку, становлять цікавий зразок новолатинської релігійної поезії доби Києво-Могилянської академії. У статті вперше здійснено публікацію, переклад і частковий коментар цих текстів, які досі залишалися малодоступними науковцям. Авторка простежує внутрішню композицію добірки, що, попри зовнішню строкатість, виявляє цілісну логіку переходів – від епіграм про Богородицю та Іоанна Хрестителя до циклу про євангеліста Йоана та віршів, пов’язаних із воскресінням Христа. Виділяється мініцикл про жінок-мироносець (5 епіграм). Особливу увагу приділено поетичним прийомам: алегорії, порівнянню (уподібненню), хіазму, біблійній лаконічності, антитезі, грі слів, метафоричним зсувам та консепту, що забезпечує дотепний, часто несподіваний підсумок вірша. Епіграми демонструють широкий спектр риторичних технік – від алюзій на Писання до запозичень античної міфології (syncretismus Christianus). Розгляд циклу дає змогу переосмислити творчість Йосипа Туробойського як важливий сегмент латиномовної поезії київського інтелектуального середовища кінця XVII ст. Аналіз показує, що епіграми не лише виконували дидактичну функцію в курсі поетики, а й становлять самостійну художню вартість, розкриваючи барокову семіотичну чутливість автора. Стаття вводить у науковий обіг новий комплекс текстів, актуалізує питання жанрової специфіки шкільної епіграми та відкриває перспективи подальших досліджень новолатинської поетичної спадщини Києво-Могилянської академії.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ДИСКУРСУ В СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ ТА ДІЛОВІЙ КОМУНІКАЦІЇ

2026-03-13T10:32:44+02:00

Стаття присвячена вивченню фахового спілкування в науковому та офіційно-діловому стилі, що є основою професійної діяльності. Метою дослідження є аналіз професійного дискурсу та його функцій у формуванні мовної культури та комунікативних компетентностей мовців. Відповідно до поставленої мети вирішено такі завдання: 1) з’ясовано особливості лексичної організації професійного спілкування та встановлено типи відхилень, характерних для наукової і ділової комунікації; 2) розглянуто морфологічні й синтаксичні норми, що визначають структурованість і точність професійного тексту та виявлено найпоширеніші порушення; 3) проаналізовано приклади мовних помилок й запропоновано шляхи їх виправлення; 4) окреслено аспекти для підвищення мовної культури здобувачів освіти в контексті формування компетентності професійного спілкування. Проаналізовано лексичні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні особливості професійного мовлення, визначено типові порушення мовних норм, серед яких надмірна розмовність, суржик, кальки, некоректне використання термінів, граматичні та синтаксичні помилки. Наведено приклади правильного й неправильного вживання лексем, безособових конструкцій, форм 1-ї особи однини та колективного «ми» та стандартизованих мовних кліше. Обґрунтовано, що застосування нормативних мовних засобів підвищує точність, логічність і об’єктивність викладу, сприяє ефективній комунікації та формуванню професійної компетентності здобувачів. Використано комплекс методів: описовий, аналізу й синтезу, порівняльний, контекстуально-інтерпретаційний та лінгвістичний аналіз. Отримані результати дозволяють окреслити напрямки вдосконалення професійного мовлення, підвищення мовленнєвої культури та якості науково-дослідної діяльності. Стаття стане у нагоді здобувачам і фахівцям зацікавлених у розвитку академічної та ділової комунікації.

МЕДІАТИЗОВАНІ СОЦІАЛЬНІ ЦІННОСТІ ТА ЇХ СПРИЙНЯТТЯ БОЛГАРАМИ: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-03-13T10:32:49+02:00

У сучасному складному та різноманітному медіасередовищі роль соціальних цінностей стає дедалі важливішою. Медіакультура епохи постмодерну є фундаментом, на якому формуються соціально-психологічні установки, ціннісні орієнтири, світогляд та естетичні смаки. Цифровізація сучасного суспільства постає двояким процесом: з одного боку, вона відкриває численні можливості для утвердження особистих і громадянських свобод, а з іншого – створює сприятливе підґрунтя для виникнення таких негативних явищ, як ксенофобія, расизм, сексизм, мова ворожнечі та нетерпимість. Основна гіпотеза дослідження полягає в тому, що певні цінності глибоко інтегровані в медіатизоване суспільство кожної окремої країни. З цією метою було проведено емпіричне дослідження за участю респондентів із Болгарії. Учасникам було запропоновано визначити соціальні цінності, які, на їхню думку, підтримують болгарські медіа. Серед запропонованих інформантам цінностей були: свобода та незалежність; моральна та громадянська відповідальність; справедливість і рівність; чесність і прозорість; емпатія та повага; освіта й навчання впродовж життя; культура і традиції; патріотизм; сімейні та громадські цінності. Крім того, респонденти мали оцінити за п’ятибальною шкалою (від 1 до 5) ступінь підтримки цих цінностей медіа в суспільстві. За всіма зазначеними позиціями інформанти обрали середню оцінку 3 («ні багато, ні мало»). На підставі отриманих відповідей можна дійти висновку, що більшість болгарських респондентів не вважають підтримку та утвердження соціальних цінностей пріоритетним завданням сучасних медіа. Це дає підстави припускати, що соціальні кризи в посттоталітарних суспільствах можуть одночасно сприйматися і як криза медіа. Водночас ця гіпотеза потребує подальшого розвитку та перевірки шляхом порівняльного аналізу медіасередовищ різних посттоталітарних країн.