Modern Philology

ВИДОВИЩА ВЛАДИ Й ПРЕКАРНОСТІ: МЕДІА, ВИЖИВАННЯ ТА ПОЛІТИЧНА ПЕРФОРМАТИВНІСТЬ У «ГОЛОДНИХ ІГРАХ» СЮЗАННИ КОЛЛІНЗ – ВІД РОМАНУ ДО ФІЛЬМУ

Nataliia Yulianivna Banias — 2026-04-15

У статті розглядається репрезентація влади, виживання та медіавидовищ у трилогії Сюзанни Коллінз «Голодні ігри» та її кінематографічних адаптаціях, зосереджуючись на трансформації цих тем зі сторінки на екран. Спираючись на концепції медіазнавства, політичної теорії та культурної критики, дослідження аналізує, як авторитарна влада конструюється, підтримується та оскаржується через видовищність, спостереження та опосередковане насильство. Особливу увагу приділено самим «Голодним іграм» як перформативному механізму, що поєднує покарання, розваги та ідеологічний контроль, посилюючи домінування Капітолію, одночасно створюючи умови для опору. Аналіз підкреслює роль Катніс Евердін як особи, яка вижила, так і медіафігури, чиє тіло, емоції та наратив постійно формуються інституційними силами та транслюються масовій аудиторії. Стверджується, що перехід від літературного тексту до фільму посилює візуальні та емоційні виміри видовищності, посилюючи теми пропаганди та маніпуляцій за допомогою кінематографічних прийомів, таких як монтаж та звуковий дизайн. Водночас фільми переналаштовують наративну перспективу, частково зміщуючи фокус із внутрішньої свідомості Катніс на ширшу політичну панораму. Порівнюючи наративні стратегії у романах з аудіовізуальними стратегіями у фільмах, стаття демонструє, як адаптація змінює критику медіавлади у сучасному суспільстві. Зрештою, «Голодні ігри» інтерпретуються як антиутопічне відображення сучасної медіакультури, де виживання невіддільне від вистави, а влада діє як через образи, так і через силу. Статті робить внесок у дослідження адаптації та антиутопічної науки, розкриваючи, як популярна культура висловлює тривоги щодо контролю, опору та глядацької аудиторії у ХХІ ст.

ДО ПИТАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КРЕАТИВНОСТІ В АНГЛОМОВНІЙ ЧІК-ЛІТ

Maryna Oleksandrivna Bielova — 2026-04-15

Статтю присвячено проблемі лексичної креативності в англомовній чік-літ – популярному літературному жанрі кінця ХХ – початку ХХІ ст., що вирізняється легкою гумористичною та конфесійною манерою оповіді. На відміну від жанрів, у яких неологізми виконують переважно номінативну функцію (наукова фантастика, фентезі, дитяча література), чік-літ майже не потребує позначення нових об’єктів чи реалій. Водночас у ньому спостерігається інтенсивне продукування лексичних новотворів, що зумовлює необхідність їх системного лінгвістичного аналізу. Дослідження ґрунтується на якісному, дискурсивному підході та спирається на сучасні теорії лінгвістичної креативності. У роботі використано модель 4Р (особистість, процес, продукт, середовище), а також новітні концепції креативного континууму, що розрізняють фіксовану, розширену та ідіосинкратичну креативність. Основну увагу зосереджено на формальних неологічних процедурах: деривації, словоскладанні, блендингу та конверсії, а також на способах їх функціонування у межах жанрово зумовлених комунікативних ситуацій. Показано, що неологізми в англомовній чік-літ рідко спрямовані на називання нових понять. Натомість вони виконують фасилітативні функції, беручи участь у конструюванні мовленнєвого портрета персонажів, посиленні гумору й іронії, моделюванні соціальних ролей та міжособистісних стосунків. Обґрунтовано, що формальна інноваційність сама по собі не гарантує комунікативної ефективності неологізму. Його стилістичний потенціал визначається жанровими очікуваннями, контекстуальною доречністю та рецептивними настановами читача, зокрема сприйманою екстравагантністю. Отримані результати розширюють уявлення про лексичну креативність як градуйоване явище та засвідчують продуктивність англомовної чік-літ як об’єкта лінгвістичних досліджень. Окреслено перспективи подальших студій, пов’язаних з аналізом смислової (метафоричної, метонімічної) креативності неологізмів та її взаємодії з формальною інноваційністю в художньому дискурсі.

РОЛЬ АРГУМЕНТАЦІЇ У ФОРМУВАННІ ПЕРСУАЗИВНОГО ВПЛИВУ: ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

Karina Bortun — 2026-04-15

У статті здійснено комплексний лінгвопрагматичний аналіз аргументації як ключового механізму формування персуазивного впливу в сучасному дискурсі. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі переконувальної комунікації в умовах інтенсифікації інформаційних процесів, а також термінологічною неусталеністю та міждисциплінарним характером проблеми аргументації у сучасній науці. Наголошено, що аргументація виходить за межі суто логічного обґрунтування та постає як особливий вид комунікативної діяльності, спрямованої на досягнення згоди адресата й трансформацію його когнітивних, ціннісних і поведінкових установок. Особливу увагу приділено розмежуванню понять persuasion і convincing, що є принципово важливим для коректного аналізу персуазивного шлейфу в україномовному науковому дискурсі. Обґрунтовано інтеграційний характер персуазивності, яка реалізована за допомогою потенціалу синергії раціональної аргументації й емоційно-оцінних засобів впливу. Схарактеризовано типи аргументації (просту, розгорнуту та розширену), з’ясовано їхню роль у публічному, діловому та рекламному дискурсах, де аргументація виконує не лише інформативну, а й насамперед переконувальну функцію. На основі моделі цього впливу О. Самборською описано структурно-динамічну послідовність етапів сприйняття, оцінювання й прийняття інформації, центральним елементом якої визначено акцепцію як умову внутрішнього прийняття аргументованої позиції. Зроблено висновок, що ефективність персуазивного впливу залежить від структурної організації аргументації, прагматичної орієнтації на адресата та стратегічного поєднання логічних, етичних і емоційних чинників. Отримані результати можуть бути використані в подальших наукових розвідках із лінгвопрагматики, риторики та теорії комунікації.

ВИКЛИКИ І ПЕРЕВАГИ СТРАТЕГІЇ ДОМЕСТИКАЦІЇ ПІД ЧАС ПЕРЕКЛАДУ ВЛАСНИХ НАЗВ У КОМІКСАХ (НА МАТЕРІАЛІ СЕРІЇ КОМІКСІВ «КАЗКИ» БІЛЛА ВІЛЛІНҐЕМА)

Iryna Vasylenko — 2026-04-15

У статті досліджується стратегія доместикації власних назв у перекладі коміксів з англійської мови на українську як один із провідних способів культурної адаптації художнього тексту. Актуальність теми зумовлена зростанням популярності творів згаданого жанру в українському культурному просторі та необхідністю вироблення ефективних перекладацьких підходів до відтворення власних назв у мультимодальних текстах. Матеріалом дослідження слугує серія коміксів «Казки» (Fables) американського автора Білла Віллінґема, що вирізняється активним використанням переосмислених фольклорних і літературних персонажів та багатим різноманіттям власних назв. Особливу увагу приділено специфіці функціонування антропонімів і топонімів, які в коміксах виконують не лише номінативну, а й характеротворчу, символічну та стилістичну функції. Комікси розглядаються як мультимодальні тексти, у яких вербальний компонент перебуває у тісній взаємодії з візуальним рядом, що істотно впливає на перекладацькі рішення. У цьому контексті доместикація власних назв може вступати в суперечність із візуальними характеристиками персонажів або середовища, а також із жанровими особливостями твору. У статті проаналізовано основні виклики, що постають перед перекладачем, зокрема проблему збереження культурних і соціальних конотацій, інтертекстуальних алюзій, а також авторського стилю та атмосфери твору. Окремо розглянуто переваги застосування стратегії доместикації, серед яких виокремлюється зменшення культурної дистанції між читачем і твором, посилення емпатійного залучення та полегшення сприйняття характерів персонажів. Водночас підкреслено, що надмірна доместикація може призводити до втрати культурної автентичності, стилістичного забарвлення та жанрової специфіки оригіналу. У підсумку стаття обґрунтовує необхідність зваженого та контекстуально мотивованого підходу до використання стратегії доместикації власних назв у перекладі коміксів, наголошуючи на важливості балансу між адаптацією до очікувань цільової аудиторії та збереженням культурної й естетичної цінності оригіналу.

СЕМАНТИЧНІ ОЗНАКИ СОМАТИЧНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ ІЗ РІЗНИМИ НАЗВАМИ ЧАСТИН ТІЛА У ВІЙСЬКОВІЙ ЛЕКСИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ

Liudmyla Volkova — 2026-04-15

У статті досліджено семантичні ознаки соматичних фразеологізмів із назвами частин тіла у військовій лексиці української та англійської мов. Особливу увагу приділено аналізу механізмів метафоричного та метонімічного переосмислення тілесних компонентів, виявленню міжмовних семантичних відповідників і специфіки функціонування таких одиниць у професійному військовому дискурсі. Показано, що найбільш продуктивними є компоненти «голова»/head, «рука»/hand, «око»/eye, «серце»/ heart, які репрезентують когнітивні, фізичні та емоційні аспекти діяльності військовослужбовців. Проведено класифікацію соматичних фразеологізмів за семантичними групами, наведено приклади їх використання в українській та англійській мовах і здійснено порівняльний аналіз, що дає змогу простежити спільність когнітивних моделей та культурно-зумовлені відмінності у формуванні значення. Виявлено, що українські фразеологізми частіше мають емоційно-оцінний характер, підкреслюючи моральну стійкість, внутрішній стан і поведінкові моделі військовослужбовців, тоді як англійські одиниці відзначаються прагматичною нейтральністю, акцентом на функціональні дії, дисципліну та контроль у стресових або бойових умовах. Дослідження також підкреслює роль соматичних фразеологізмів як засобу мовної економії та ефективної передачі складних понять, дій і психоемоційних станів у військовому дискурсі. Результати роботи мають практичне значення для перекладознавства, міжкультурної комунікації, підготовки фахівців у сфері військових текстів та лінгводидактики, оскільки дають змогу уникнути семантичних утрат і прагматичних спотворень під час перекладу та адаптації фразеологізмів у професійній комунікації. Дослідження сприяє поглибленому розумінню когнітивних та культурно-семантичних закономірностей формування фразеологічних одиниць у спеціальних дискурсах і демонструє цінність міжмовного порівняльного підходу у сучасній фразеології та когнітивній лінгвістиці.

«КОРОЛЬ ЛІР» ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА ЯК ТРАГЕДІЯ АНТРОПОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ

Oksana Halchuk — 2026-04-15

Мета статті – дослідити трагедію Вільяма Шекспіра «Король Лір» як літературне втілення антропологічної кризи, а саме глибокого зламу засад буття людини в умовах руйнування влади, родинних зв’язків і цивілізаційного порядку. У межах ширшого мотиву – мотиву екзаменування людства – ця трагедія розглядається не лише як особиста чи політична драма, а й як екзистенційне випробування, що ставить під сумнів основи людської ідентичності, етики й сенсу існування. Для розкриття антропологічної кризи як лейтмотиву трагедії «Король Лір» застосовано поєднання текстуального аналізу з антропологічними та літературознавчими підходами. Стверджується, що твір є філософською лабораторією, у якій людство проходить випробування, піддається суду – й оплакується. Такий підхід повертає трагедії її етичну й екзистенційну гостроту, спонукаючи сучасного читача замислитися над тим, що залишиться від гуманістичних первнів за умови занепаду всіх інституцій. У дослідженні концептуально окреслено антропологічну кризу як злам базових координат людського буття: влади, родини, довіри й природного порядку. Простежено кризу влади у мотиві відмови Ліра від трону, що стає детонатором хаосу й позбавляє королівську владу її сакральної і символічної легітимності. Розкрито тему батьківства у трагедії Шекспіра: розпад Ліра як батька виявляє крах любові, справедливості й взаємного визнання в родинних стосунках. У підсумку трагедія постає художньою візією цивілізаційної катастрофи, образним утіленням якої є топос бурі у степу, крайній прояв жорстокості та інверсії природного ладу. Висновки про трагедію «Король Лір» як вираження антропологічної кризи уможливлюють перспективу дослідження цього твору в контексті актуальних для сучасного літературознавства травматології, екокритики, політичної теології.

АСИНХРОННЕ НАВЧАННЯ: ШЛЯХ ДО УСПІХУ ЧИ ВСЕ Ж ТАКИ НОВІ ВИКЛИКИ У ДІДЖИТАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ?

Liliia Hrabar — 2026-04-15

Статтю присвячено аналізу асинхронного методу як альтернативного підходу в роботі зі студентами під час дистанційного навчання в умовах війни та відключень світла. Актуальність теми зумовлена технологічним прогресом у цифровому суспільстві, який постійно вдосконалюється та дає можливість впроваджувати та реалізовувати різні технології та ресурси. У сучасному цифровому світі все більше розвивається онлайн-ніша, яка започатковує та вдосконалює різні онлайн-ресурси для комфортного життя. За допомогою асинхронного кожен має доступ до віртуального середовища із вкладеними відеолекціями, матеріалами та автоматичною перевіркою завдань перебуваючи у будь-якій точні світу та вдосконалюючи свої навички та вміння у зручний час. Таким чином, незважаючи на постійні відключення світла, та брак мережі кожен має змогу продовжити виконувати успішно поставлені завдання у різні часові проміжки. У межах дослідження здійснено анонімне опитування щодо реалізації асинхронного методу у поєднанні з синхронним. Згідно з висвітленими результатами, поєднання двох методів розповсюджене. Війна, COVID-19 спонукало всіх прийняти суворі правила безпеки і розглянути онлайн-нішу як дієвий підхід у поєднанні з очним форматом. Виявлено обізнаність учасників анкетування у даному методі та запропоновано різні онлайн-платформи для успішної реалізації поставлених цілей. Особливу увагу зосереджено на детальному описі онлайн-ресурсів: Canva, PowerPoint, Google Classroom, ReadyTo, Moodle та ін. Запропоновано альтернативні методи та підходи у використанні даних онлайн-платформ. У ході аналізу результатів дослідження та асинхронного методу слід зазначити, що це більше ніж онлайн-ресурси або ж виконані завдання, цей метод вимагає залученості та присутності. Використання даного методу вимагає насамперед самодисципліни, чіткої структури, контролю та винахідливості, креативності, аби викладений матеріал був чітким, цікавим та зрозумілим.

ПОЕТИКА ТА ТИПОЛОГІЯ ЖАНРУ ФЕНТЕЗІ: МІФОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА І СТРУКТУРНІ ДОМІНАНТИ

Nataliia Volodymyrivna Deviatko — 2026-04-15

Статтю присвячено теоретичному осмисленню поетики жанру фентезі в контексті сучасної філологічної науки. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю єдиної концептуальної моделі, яка б інтегрувала архаїчне коріння жанру з новітніми наративними практиками, а також термінологічною розмитістю меж між фентезі та суміжними видами фантастики. Мета роботи полягає у концептуалізації поетики фентезі через виявлення його міфологічних джерел та систематизацію ключових структурних домінант, таких як магічний код, ініціальний потенціал та типологічні моделі. У дослідженні використано комплекс наукових методів: компаративний – для розмежування фентезі та наукової фантастики; міфологічний та архетипний аналіз – для вивчення структури «мономіфу» та ініціального потенціалу творів; структурно-семантичний метод – для експлікації складників «магічного коду» на різних рівнях тексту. Методологія базується на системному підході, що поєднує теоретичні розвідки з практичним інструментарієм аналізу жанрових формул. Доведено, що ініціальний потенціал фентезі реалізується через міф ініціації, який виступає головним сюжетоформувальним чинником. Обґрунтовано, що магія у фентезійному дискурсі постає не як технічний прийом, а як особливий тип раціональності та іманентна характеристика буття, що наділяє жанр потужним антитоталітарним потенціалом. Виявлено, що ключовою диференційною ознакою, яка відрізняє фентезі від наукової фантастики, є сакральне ставлення до категорії Імені. Систематизовано класифікаційні підходи О. Афанасьєвої та В. Кизилової, на основі чого запропоновано універсальний алгоритм аналізу фентезійного тексту (за методикою О. Філоненко). Проведене дослідження підтверджує, що фентезі є цілісною світоглядною системою, яка базується на архетипній опозиції Добра і Зла та орієнтована на ініціальний розвиток особистості. Запропонована інтеграція жанрових формул та магічних кодів дає змогу перейти від описового до системного вивчення поетики фентезі. Перспектива подальших розвідок убачається у детальному аналізі фентезійного хронотопу як базової структури моделювання вторинних світів.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕСТЛИВИХ ЗВЕРТАНЬ (KOSENAMEN) У НІМЕЦЬКОМОВНОМУ ПРОСТОРІ

Olha Dobrynchuk — 2026-04-15

У статті досліджено соціокультурні особливості функціонування пестливих звертань (Kosenamen) як однієї з форм звертань у німецькомовному просторі. Звертання як лінгвістична категорія розглядаються як важливий елемент комунікації та мовного етикету, що відображає соціальні відносини між учасниками комунікативного акту, їхній статус, ступінь близькості та культурно зумовлені норми мовної поведінки. Особливу увагу приділено пестливим звертанням (Kosenamen) як маркерам емоційної прихильності та інтимності, які репрезентують національно-культурну специфіку німецької мовної спільноти. У статті використано класифікацію пестливих звертань, запропоновану Д. Нюблінгом, відповідно до якої виокремлюються звертання-прізвиська (Übernamen), модифікації особових імен і прізвищ (Namenmodifikationen) та індивідуальні новоутворення (Neuschöpfungen). Межі між зазначеними типами є динамічними та залежать від комунікативного контексту. Проаналізовано особливості вживання Kosenamen у сімейному, партнерському, професійному та медійному дискурсах, а також у письмовій і цифровій комунікації. Установлено, що добір пестливих звертань у німецькомовному просторі зумовлений віковими, регіональними та соціальними чинниками й зазнає змін під впливом глобалізації та цифровізації. На основі сучасних соціолінгвістичних і статистичних досліджень, оприлюднених у вільному доступі у мережі Інтернет, простежено співіснування традиційних німецьких форм звертань із новими, інтернаціоналізованими моделями, характерними для онлайн-дискурсу. Так, традиційні форми Schatz, Hase, Maus, Bär зберігають стабільність, тоді як глобалізація та англомовний медіадискурс сприяють поширенню таких запозичень, як-от Baby, Babe. Зроблено висновок, що пестливі звертання є динамічним соціокультурним феноменом, який відображає взаємодію мовної системи, емоційної експресії та соціальних трансформацій.

ГЕНДЕРНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ НОВИННОГО ТЕКСТОПОРОДЖЕННЯ

Natalya Serhiivna Zhmayeva — 2026-04-15

Стаття присвячена дослідженню гендерної специфіки мовної реалізації категорій інформативності та експресивності в англомовному новинному дискурсі на матеріалі британських виданнях The Guardian та The Observer за період 2022–2025 років. Мета роботи полягає у виявленні та систематизації лінгвостилістичних особливостей текстопородження, зумовлених статтю автора, у межах сучасного медійного простору Великої Британії. Категорія інформативності в маскулінному та фемінному дискурсах реалізується через принципово різні структурно-семантичні моделі. Автори-чоловіки переважно дотримуються «усіченої схеми» новинного тексту за Т. ван Дейком, де інформаційні блоки (Заголовок, Вступ, Головна подія, Наслідки) розташовані в жорсткій логічній послідовності. Для маскулінного письма характерна орієнтація на глобалізацію, абстрагування та оперування прецизійною інформацією (дати, цифри, посилання на офіційних осіб). Натомість тексти авторок відзначаються структурною варіативністю: блоки «Тло» та «Історія» часто опускаються або інтегруються в інші частини тексту, що зміщує акцент із сухої констатації фактів на емоційну інтенцію. Жінки-журналістки активно використовують стратегію «ефекту присутності», залучаючи читача до співпереживання через детальні описи внутрішнього стану свідків подій, використання прямої мови та розповіді від першої особи. Експресивність у фемінних текстах базується на антропоцентричних асоціаціях, емпатії та використанні оцінних прикметників у найвищому ступені порівняння. У свою чергу, автори-чоловіки демонструють вищий рівень лінгвокреативної компетенції, залучаючи ширший арсенал стилістичних засобів (метафори, антитези, ланцюги риторичних запитань) для раціоналізації емоційного фону та підкреслення таких рис, як мужність і самовідданість учасників подій. Доведено, що гендерна диференціація зумовлює відмінності в архітектоніці новин: якщо чоловіки виступають у ролі «аналітиків-глобалістів», що розглядають проблему в масштабах нації чи людства, то жінки постають «емпатичними хронікерами», які проецюють події на рівень мікросоціуму чи окремої особистості. Обґрунтовано, що такі відмінності детерміновані психологічними особливостями сприйняття дійсності та типом асоціативного мислення (антропоцентричне у жінок проти артефактного у чоловіків). Результати дослідження поглиблюють розуміння ролі гендерного чинника в сучасній комунікативній лінгвістиці та відкривають перспективи для подальших порівняльних студій новинного дискурсу в різних лінгвокультурах.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ АНГЛІЙСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ЗБРОЇ

Mariia Yuriivna Ivanchenko — 2026-04-15

Протягом останніх років у фокусі уваги лінгвістів перебуває переклад фахових текстів, зокрема термінологічних одиниць, розкриття та передача засобами української мови іншомовних реалій та особливості відтворення останніх у науково-технічних текстах. У контексті повномасштабного вторгнення військова термінологія перебуває у центрі уваги не лише теоретичних досліджень, а й привертає увагу практиків перекладу. Науковці реагують на виклики сьогодення та фокусують свою увагу на проблемах, пов’язаних із формуванням, функціонуванням та перекладом термінів. Військова термінологія розглядається вченими в аспекті формування, класифікації, функціонування та відтворення. Мета статті – дослідити особливості перекладу англійських термінів, пов’язаних зі зброєю, українською мовою. Матеріалом слугували галузеві словники англійської мови. Як ніякий інший, технічний переклад прагне максимально точної та повної передачі інформації, закладеної в оригіналі. Труднощі перекладу часто виникають не лише через відмінності у граматичній будові мов, а й зумовлені культурно-історичною специфікою світосприйняття носіїв мови. Відповідальність за правильну передачу змісту лягає на перекладача. Будь-яка помилка, допущена в процесі перекладу, може спричинити спотворення змісту повідомлення. Коректний переклад термінів є запорукою ефективного професійного спілкування. У результаті проведеного дослідження вдалося виявити, що англійські терміни зброї здебільшого відтворюються українською мовою шляхом застосування калькування (47%), дещо менше представлений перекладацький прийом експлікації (19%). Майже рівноцінно застосовуються перекладацькі трансформації компресія (11%) та інверсія (10%). Рідше використовуються генералізація (5%) та конкретизація (4%).

ДІАЛОГІЗОВАНИЙ МОНОЛОГ ЯК ЗАСІБ ВИРАЖЕННЯ САМОТНОСТІ ПЕРСОНАЖІВ У НОВЕЛІСТИЦІ В. СТЕФАНИКА

Olga Kazanova — 2026-04-15

У статті досліджено специфіку реалізації прямого мовлення героїв у новелістиці В. Стефаника. Визначено, що більшість творів, основою сюжету яких є зображення екзистенційних станів, переживань, почуттів, побудовано у формі діалогізованого монологу. У центрі уваги автора опинилися не лише злидні селянського існування, а й сприйняття тієї дійсності самими героями, вияв їхніх екзистенційних переживань. Через монологічні висловлювання героїв передано події, що становлять ретроспективне осмислення минулого. Реплікація монологічного мовлення виявляє інтенції його діалогізації, тобто орієнтацію героїв на уявлюваного співбесідника. Стан тривоги, напруження у творах В. Стефаника передається через схвильовані інтонації, синтаксичну структуру монологу, розбитого на короткі абзаци. Визначено, що характерними для мовлення стають фрагментарність, асоціативний монтаж, переплетення минулого і теперішнього. Це зумовлює динаміку емоцій і почуттів героїв. Напруга сценки також досягається завдяки відсутності детальних описів, портретних характеристик героїв. Особливостями такої драматизованої комунікації стають певне спрямування, внутрішня апелятивність до реципієнта (читача). У читача виникає враження, що він ніби присутній під час сценічного втілення внутрішніх переживань героя на виставі «театру свідомості». Реалізується композиційний прийом «сцени на сцені» (тексту в тексті). Доведено, що пряме мовлення героїв стає своєрідним засобом авторського психологізму. В. Стефаник, певним чином «драматизуючи» прозу, прагне не «розповісти» про події, не виявити авторську оцінку та розуміння, а «показати» внутрішні переживання персонажів, сконцентрувати увагу читача на більш драматичних, емоційних життєвих ситуаціях. Отже, новаторство малої прози В. Стефаника виявляється у видозміні сюжетно-композиційних, наративних властивостей творів, засобів характеротворення та зображення образів персонажів.

КУЛЬТУРА МОВИ В СИСТЕМІ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Alla Kravchenko — 2026-04-15

У статті досліджено культуру мови як інтегральний складник соціокультурних компетентностей здобувачів вищої освіти. Актуальність теми зумовлена тим, що в сучасному університетському середовищі мовна підготовка студента вже не може зводитися лише до засвоєння норм сучасної української літературної мови. Вона охоплює ширше коло якостей, серед яких важливе місце посідають доречність висловлювання, комунікативна етика, академічна відповідальність, уміння добирати мовні засоби відповідно до ситуації спілкування, а також усвідомлення мови як культурної цінності та засобу професійної самопрезентації. Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні місця культури мови в системі соціокультурних компетентностей здобувачів вищої освіти, визначенні її структурних компонентів та окресленні практичних напрямів їх формування в освітньому процесі. У роботі використано аналіз, синтез, узагальнення, описовий і структурно-функціональний методи. Доведено, що культура мови в структурі соціокультурних компетентностей виявляється не лише через правильність мовлення, а й через мовленнєву поведінку особистості, її здатність до етичної комунікації, соціальної адаптації, участі в академічному дискурсі та ціннісного ставлення до мови. Запропоновано розглядати культуру мови як багатокомпонентне утворення, у якому поєднуються нормативно-мовний, комунікативно-етичний, соціально-адаптивний, аксіологічно-ідентифікаційний та академічно-дискурсивний компоненти. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його положень у викладанні дисциплін мовно-комунікативного циклу, розробленні силабусів, методичних рекомендацій і критеріїв оцінювання культури академічного мовлення. Матеріали статті можуть бути використані під час удосконалення мовно-комунікативної підготовки студентів різних спеціальностей, у роботі з академічним письмом, публічним виступом і формуванням культури професійного спілкування. У статті доведено, що культура мови в структурі соціокультурних компетентностей виявляється не лише через правильність мовлення, а й через мовленнєву поведінку особистості, її здатність до етичної комунікації, соціальної адаптації, участі в академічному дискурсі та ціннісного ставлення до мови. Запропоновано розглядати культуру мови як багатокомпонентне утворення, у якому поєднуються нормативно-мовний, комунікативно-етичний, соціально-адаптивний, аксіологічно-ідентифікаційний та академічно-дискурсивний компоненти. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його положень у викладанні дисциплін мовно-комунікативного циклу, під час розроблення силабусів, методичних рекомендацій, систем вправ і критеріїв оцінювання культури академічного мовлення здобувачів вищої освіти.

ВЕРБАЛЬНІ ЕТНОКОДИ В МОВНІЙ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТА ЛІНГВОДИДАКТИЧНИЙ ВИМІРИ

Alisa Kuzmanenko — 2026-04-15

У статті досліджено вербальні етнокоди як лінгвокультурологічний феномен і дидактично значущий компонент мовної підготовки нефілологічних спеціальностей, зокрема фахівців публічного управління. Актуальність дослідження зумовлена зростанням уваги сучасної філології та лінгводидактики до проблеми формування професійної комунікативної компетентності з урахуванням культурно-ціннісного виміру мовлення та соціальної відповідальності мовця. Особливу увагу зосереджено на ролі вербальних етнокодів як мовних одиниць, що акумулюють національні цінності, колективну пам’ять, історичний досвід та соціокультурні смисли, актуалізовані в професійному дискурсі. Аналізуються основні підходи українських мовознавців до трактування етнокодів у розрізі лінгвокультурології, етнолінгвістики та дискурсології, що дало змогу виявити наявні теоретичні розбіжності та методологічні лакуни. Запропоновано чітке розмежування понять «етнокод» і «вербальний етнокод», обґрунтовано їх лінгвокультурологічний статус, семантичну багаторівневість і функціональні особливості в професійному мовленні управлінців, зокрема у сфері публічної комунікації. Особливу увагу приділено дидактичному потенціалу вербальних етнокодів у процесі навчання української мови за професійним спрямуванням. Обґрунтовано доцільність їх системного включення в мовну підготовку нефілологів як ефективного засобу формування ціннісно орієнтованого, культурно маркованого та прагматично результативного мовлення. Також узагальнено теоретико-пізнавальні, практичні, комунікативно-ситуативні, аналітико-корекційні та інноваційні методичні підходи до інтеграції вербальних етнокодів в освітній процес, а також окреслено перспективи подальших лінгво-дидактичних досліджень у цьому напрямі. Отримані результати розширюють сучасні уявлення про роль лінгвокультурних чинників у професійному дискурсі, можуть бути використані у філологічних і лінгводидактичних студіях, а також у практиці мовної підготовки нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти.

СЕНСОРНЕ ВІДЛУННЯ МИНУЛОГО: ЗВУК, ЗАПАХ І ДОТИК ЯК МОДУСИ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ В РОМАНІ Л. ЕРДРІЧ «МОГУТНЯ ЧЕРВОНА»

Solomiia Kurylo — 2026-04-15

У статті авторка аналізує сенсорну поетику роману Л. Ердріч «Могутня Червона» (2024) в контексті осмислення історичної, родової та міжпоколіннєвої пам’яті. Основну увагу зосереджено на тому, як звук, запах і дотик функціонують як художні модуси збереження та трансляції колективного досвіду. Дослідження показує, що в романі пам’ять не зводиться до наративних чи документальних форм, а постає як тілесно втілений процес, укорінений у щоденній взаємодії персонажів із природним і соціальним середовищем. Теоретичну основу дослідження становлять ідеї феноменології сприйняття М. Мерло-Понті, концепція «відчуття місця» Е. Рельфа та положення антропології чуттів Д. Гоуза. Авторка обґрунтовує, що сенсорні образи в романі виконують функцію неінституційного архіву, в якому акумулюється досвід колоніального минулого, екологічної деградації та родинної травми. Звукові мотиви (крики птахів, шум ріки, індустріальний гул) формують акустичний ландшафт пам’яті, що поєднує теперішнє з історією місця. Нюхові образи (аромати книжок, рослин, ґрунту) актуалізують повсякденну пам’ять спільноти та підтримують збереження емоційно-чуттєвого досвіду. Тактильні мотиви (дотик до води, тканини, землі, предметів) репрезентують тілесну тяглість зв’язків між поколіннями. Дослідження доводить, що сенсорна поетика в романі Л. Ердріч формує особливу модель історичного мислення, у якій минуле постає не як абстрактна сукупність фактів, а як жива, втілена присутність. Через тілесний досвід персонажів письменниця поєднує особисту пам’ять із колективною історією та трансформує індивідуальну травму у форму спільного переживання. Окрему увагу авторка приділяє ролі «ефемер» і матеріальних слідів повсякденності як носіїв культурної пам’яті. Стаття доводить, що сенсорні маркери в романі функціонують не лише як стилістичний засіб, а й як складова частина авторської стратегії осмислення землі, праці, екологічної відповідальності та колоніальної спадщини. Сенсорне письмо постає інструментом рекультивації ідентичності та способом збереження людяності в умовах соціальної й екологічної кризи. Подальші дослідження можуть зосередитися на порівняльному аналізі тілесної поетики в інших романах письменниці та на розгляді сенсорики в межах сучасного екокритичного дискурсу.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Tetiana Lishtaba — 2026-04-15

У статті досліджується роль української мови як ключового інструменту формування професійної ідентичності та академічної культури сучасного фахівця. Українська мова розглядається не лише як засіб комунікації, а і як чинник культуротворення, самопрезентації та соціального позиціювання в професійному та академічному середовищі. В умовах глобалізації, академічної мобільності та міждисциплінарної взаємодії мова набуває статусу важливого маркера професійної компетентності, етичних норм і ціннісних орієнтирів. Особлива увага приділяється підготовці студентів нефілологічних спеціальностей, зокрема майбутніх фахівців авіаційної галузі, для яких точність, нормативність і відповідальність мовлення мають критичне значення. Визначено основні функції української мови в професійному та академічному контексті: передавання спеціальних знань і термінології, репрезентація результатів наукової діяльності, підтримка комунікативної єдності професійної спільноти та утвердження національної наукової традиції. Аналіз сучасних лінгводидактичних та соціолінгвістичних досліджень демонструє, що мовна компетентність безпосередньо впливає на формування професійної ідентичності, ефективність комунікації, дотримання академічної доброчесності та готовність фахівця до міждисциплінарної взаємодії. У статті акцентується, що формування академічної культури неможливе без належного володіння науковим стилем мовлення, який характеризується логічністю, точністю, об’єктивністю та стандартизованістю. Розглядаються дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням», «Ділова українська мова», «Наукова українська мова», «Наукова комунікація українською мовою» як ключові компоненти мовної підготовки студентів. Для фахівців авіаційної галузі практикоорієнтовані завдання, аналіз автентичних текстів, моделювання комунікативних ситуацій та усна й письмова практика сприяють формуванню мовної рефлексії, критичного мислення та високого рівня професійної відповідальності. Результати дослідження підтверджують необхідність посилення ролі мовних дисциплін у системі вищої освіти, інтеграції мовної підготовки з фаховим змістом та системного формування академічних цінностей. Українська мова виступає чинником професійної ідентичності та академічної культури, визначає не лише комунікативні здібності сучасного фахівця, а й його ціннісні орієнтири, що є особливо актуальним у контексті глобалізації, цифрової трансформації та розвитку високотехнологічних галузей.

АЙТРЕКІНГ ТА ІМЕРСИВНІ ІНСТРУМЕНТИ: ОЦІНЮВАННЯ УВАГИ СТУДЕНТІВ І КОГНІТИВНОГО НАВАНТАЖЕННЯ У ВІРТУАЛЬНИХ КЛАСАХ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Olena Martseniuk — 2026-04-15

Масштабна цифрова трансформація вищої освіти суттєво змінила педагогічні практики та навчальні середовища, зокрема у сфері викладання англійської мови. Зростання інтеграції імерсивних технологій, включно з віртуальною та доповненою реальністю, а також інтерактивними мультимедійними платформами, зумовила появу віртуальних класів з англійської мови, які характеризуються насиченим візуальним контентом, мультимодальною взаємодією та динамічною залученістю здобувачів освіти. Водночас такі середовища, попри значні педагогічні переваги, порушують важливі питання, пов’язані з розподілом уваги студентів, обробленням інформації та когнітивним навантаженням. У статті подано розширене теоретико-аналітичне дослідження технології айтрекінгу як об’єктивного методологічного інструменту оцінювання уваги здобувачів освіти та їх когнітивного навантаження у віртуальних класах з англійської мови. Дослідження ґрунтується на теорії когнітивного навантаження та спирається на сучасні міждисциплінарні напрацювання з прикладної лінгвістики, освітньої психології та цифрової педагогіки, опубліковані у 2022–2026 роках. Особливу увагу приділено розмежуванню внутрішнього, зовнішнього та релевантного (герменного) когнітивного навантаження в контексті навчання іноземних мов. Аналіз показує, що педагогічно оптимізовані імерсивні середовища сприяють стійкій візуальній увазі, підвищенню мотивації здобувачів освіти та глибшому мовному обробленню. Натомість погано структуровані віртуальні інтерфейси, надмірна візуальна стимуляція та фрагментований дизайн завдань істотно збільшують зовнішнє когнітивне навантаження і знижують ефективність навчання. Показники айтрекінгу, зокрема тривалість фіксацій, саккадичні рухи, траєкторії сканування та зони інтересу, надають цінну інформацію про когнітивні процеси здобувачів освіти під час виконання віртуальних завдань з англійської мови. У статті обґрунтовується доцільність системної інтеграції даних айтрекінгу в інструкційний дизайн і педагогічне ухвалення рішень з метою створення студентоцентрованих і когнітивно сталих віртуальних класів з англійської мови.

ХУДОЖНЯ АРТИКУЛЯЦІЯ ПАМ’ЯТІ В РОМАНІ МІКОЛАЯ ЛОЗІНСЬКОГО «REISEFIEBER»

Halyna Matusiak — 2026-04-15

Дослідження спрямоване на з’ясування специфіки художньої артикуляції пам’яті в романі сучасного польського письменника М. Лозінського «Reisefieber» (2006) з опертям на філософські та психологічні праці А. Ассман, М. Волінна, П. Рікера і Дж. Фостера. Актуальність теми й наукова новизна запропонованої розвідки полягають у недостатній кількості літературознавчих студій про цей твір і брак публікацій про маніфестації мотиву пам’яті в ньому. У дослідженні враховано спостереження інших науковців про інтерес М. Лозінського до родинної тематики, міжпоколіннєвих конфліктів і наявність виразних автобіографічних маркерів у його літературному доробку. Акцентовано роль особистого досвіду письменника в появі задуму й написанні книги. У ході аналізу виявлено, що роман «Reisefieber» пропонує читачеві оригінальну художню артикуляцію пам’яті, оскільки оприявнює процес творення колективної пам’яті про Астрід Рейс через спілкування її сина з людьми, з якими вона підтримувала різного ступеня близькості зв’язки. Індивідуальна пам’ять кожного персонажа (Даніеля, лікаря-онколога, Кароліни, студента, психотерапевтки Ауде) припиняє існувати відокремлено, вплітаючись у єдине полотно спогадів, що візуалізують багатогранний образ Астрід. У такий спосіб М. Лозінський зображує акцентовану П. Рікером взаємодію індивідуальної та колективної пам’яті. Наголошено на своєрідності обраної автором наративної стратегії, що полягає в поєднанні розділів, у яких образ Астрід Рейс за життя постає в оповіді від третьої особи і в спогадах інших персонажів після її смерті, що уможливлює порівняння різних візій героїні. Письменник переконливо артикулює такі особливості людської пам’яті, як некерованість спогадів, схильність виразніше пам’ятати негативний досвід із дитинства, залежність від тригерів, що запускають механізми пригадування, роль контексту (фізичного й емоційного стану) в запам’ятовуванні й реконструкції інформації, вплив на теперішнє й майбутнє. Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні візуалізації родинної травми в романі М. Лозінського «Reisefieber».

ДИСКУРСИВНА ВЗАЄМОДІЯ МЕТАФОРИ І МЕТОНІМІЇ В АНГЛОМОВНИХ НОВИННИХ СТАТТЯХ

Olena Volodymyrivna Mosiienko — 2026-04-15

Статтю присвячено вивченню дискурсивної взаємодії між метафорою і метонімією в сучасних англійських новинних текстах. Аналіз функціювання цих тропів базується на інтегративному підході, який розглядає метафору і метонімію не як окремі риторичні засоби, а як взаємозалежні процеси, що діють у новинах. У дослідженні також розглянуто явище метафтонімії, в основі якого лежить метафоричне проєктування елементів сфери-джерела на елементи сфери-цілі. При цьому елементи однієї зі сфер мають метонімічне розширення, тобто потребують метонімічного розвитку поняття або мають метонімічну основу. Емпіричний матеріал дослідження становлять заголовки та вступні абзаци з новинних видань, що висвітлюють політичні, соціальні та економічні події. Було визначено та проаналізовано певні метафоричні та метонімічні моделі. До них належали метоніми, що передбачають використання власних імен особи для позначення інституції, місця для позначення уряду та події для позначення результату. Метафоричні моделі включали такі патерни, як «політика – це гра», «політична криза – це катастрофа», «керування – це контроль». Результати дослідження показують, що метонімія, як правило, слугує для створення референтної основи та призначення суб’єкта, що дозволяє представляти складні інституційні установи та процеси в стислому вигляді. У свою чергу метафора відображає оціночне та інтерпретаційне фреймування, в якому емоційно та культурно релевантні вихідні домени проєктуються на абстрактні політичні реалії. Проведене дослідження демонструє, що значення в новинному дискурсі зазвичай є результатом взаємодії метафори та метонімії. У більшості випадків метонімія забезпечує дискурсивну основу, на якій будується метафорична оцінка. Це призводить до ущільненої метафоричної репрезентації подій, яка впливає на аудиторію, створюючи відчуття відповідальності, нагальності та легітимності. У статті акцентується увага на тому, що взаємодія метафори та метонімії виконує важливі дискурсивні функції, а саме ідеологічну та переконливу. Проаналізовані новинні статті демонструють, як ці механізми структурують представлення та оцінювання подій, починаючи із заголовків. Дослідження сприяє кращому розумінню образної мови в медійних текстах і підкреслює важливість інтегрованих аналітичних підходів у сучасному дискурс-аналізі.

ПРОСТА МОВА У ВОЄННИХ НАРАТИВАХ: ДИСКУРСИВНЕ СПРОЩЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Svitlana Yuriivna Mudrynych — 2026-04-15

У статті досліджується феномен простої мови як визначальної комунікативної стратегії в сучасному військовому дискурсі, зосереджуючи увагу на повномасштабній війні Росії проти України. Спираючись на когнітивну лінгвістику, соціолінгвістику, риторику та критичний аналіз дискурсу, в роботі досліджено, як лінгвістичне спрощення функціонує не лише як засіб полегшення розуміння, але й як потужний механізм ідеологічного впливу та емоційної регуляції. У дослідженні аналізуються риторичні та лексичні стратегії спрощення, включаючи бінаризацію, гасла, повторення, метафоризацію, емоційну привабливість і використання абстрактних категорій, представлених як самоочевидні цінності. Емпіричний матеріал взято з політичних промов, повідомлень ЗМІ та публічної комунікації, пов’язаної з поточною війною, що дозволяє виявити повторювані дискурсивні моделі, що формують суспільне сприйняття. Аналіз демонструє, що спрощена мова конструює морально однозначні когнітивні моделі війни, зводячи складні політичні та воєнні процеси до бінарних опозицій, як-от «ми проти них» та «добро проти зла». Ці патерни сприяють емоційній мобілізації, колективній ідентифікації та соціальній консолідації, при цьому обмежуючи критичну рефлексію та альтернативні інтерпретації подій. Результати дослідження підтверджують, що проста мова у військових наративах виконує регуляторну функцію на текстовому, дискурсивному та соціальному рівнях. На текстовому рівні вона спирається на короткі речення, оціночну лексику та емоційно заряджені формули; на дискурсивному рівні вона функціонує через повторення та нормалізацію домінантних наративів; на соціальному рівні вона легітимізує політичні рішення та формує громадську думку. У статті висвітлено високий маніпулятивний потенціал простої мови в комунікації під час війни та наголошено на важливості критичного усвідомлення лінгвістичних стратегій, що використовуються в політичному та медійному дискурсі в періоди збройних конфліктів.

ДИСКУРСИВНА ПРАКТИКА ГРАФІЧНОГО РОМАНУ: ВІД ВЕРБАЛЬНОГО ДО ВІЗУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

Snizhana Nesteruk — 2026-04-15

У статті розглядається графічний роман як гібридна конструкція, завдяки якій лінеарна текстова нарація та симультанна візуальна репрезентація утворюють єдиний інтермедіальний простір. Відзначено, що редукція традиційної кадрової детермінації базується на ізоморфній лінійності та сталій конфігурації смуг (панелей). Трансформація геометричних параметрів кадрів – від найменшого до панорамного розвороту – ініціює дифузію графічних сегментів й формує складний багатовимірний хронотоп оповіді. З’ясовано, що в графічному романі темпоральність дії або інтенсивність наративної події корелює з просторовими параметрами «панелі» як елемента. Простежено, що в національному графічному романі І. Баранька «Максим Оса» художня стилізація виявляється релевантним інструментарієм реконструкції козацької доби. Такий підхід дає змогу не лише візуалізувати етнокультурну ідентичність українців, автентичну естетику епохи, а й артикулювати її унікальний соціокультурний код. Жанрова матриця моделі українського героя в межах історичного континууму цього твору вибудовує конструкцію протагоніста, який поєднує елітарний аристократизм, неабиякий інтелект і вміння діяти в екстремальних умовах. Робота над графічним наративом «Максима Оси» трансформувалася в амбівалентний процес: вона постала не лише як інтелектуальний виклик митцеві, а й проявилася як спроба опанувати методи конструювання детективної інтриги. Встановлено, що головним інструментарієм кореляції часових параметрів стає шлях пролонгації експозиції на панорамних панелях: він забезпечує децелерацію (уповільнення) темпоральності, тоді як інтенсифікація динаміки реалізується через вузьку вертикальну сегментацію. Такий підхід дозволяє конструювати задану психологічну ритміку перцепції твору. Панорамна ж експозиція з деталізацією екстер’єру трансформує подієвий ряд і здійснює перехід до символічної алегорії. Показано, що графічний наратив роману «Максим Оса» функціонує в монохромних чорно-білих кольорах: зазначена стратегія дозволяє автору працювати на бінарних контрастах. Відсутність колірного спектра зміщує фокус уваги на графічну структуру (лінію), систему штрихування та архітектоніку кадру.

ФЕМІНІСТСЬКИЙ КОНТЕКСТ ДРАМАТУРГІЇ ВЕНДІ ВАССЕРШТАЙН: ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ЖІНОЧОГО ДОСВІДУ

Yuliia Volodymyrivna Ostropalchenko — 2026-04-15

Стаття присвячена аналізу феміністського контексту драматургії Венді Вассерштайн крізь призму інтертекстуальних стратегій репрезентації жіночого досвіду в п’єсах “Uncommon Women and Others” та “The Sisters Rosensweig”. На матеріалі цих творів у статті розглядаються специфічні моделі жіночої суб’єктності, що формуються в добу другої хвилі фемінізму та постфеміністського дискурсу, а також способи художнього осмислення «жіночого дорослішання», сестринства й професійної самореалізації. Окрему увагу приділено інтертекстуальним відсиланням до класичної традиції та культурним кодам масової культури, які Вассерштайн переосмислює з феміністичних позицій і використовує як інструмент критики патріархальних норм, що закріплюють гендерну асиметрію в родині, на роботі та в публічній сфері. Показано, що інтертекст у цих п’єсах функціонує як спосіб вписати приватну жіночу історію в широкий культурний і театральний контекст, створюючи поліфонічний простір для репрезентації розмаїття жіночих ідентичностей і стратегій опору.

ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНІ СПОСОБИ ВЕРБАЛІЗАЦІЇ КОНТРАСТУ В ЗБІРЦІ РЕНЕ ШАРА «FEUILLETS D’HYPNOS»

Tetiana Ponomarenko — 2026-04-15

У статті досліджується контраст як когнітивна домінанта поетики Р. Шара та аналізуються механізми його вербалізації на лексичному та синтаксичному рівнях у збірці «Feuillets d’Hypnos». Контраст у поезії Р. Шара вербалізується через антонімічні протиставлення, метафори, антитези та синтаксичний паралелізм, які взаємодіють для створення цілісного художнього тексту та формування багатовимірного смислу. Метафора виступає ключовим засобом поєднання протилежностей і дозволяє термінам набувати нового значення, розкривати приховані аспекти досвіду та висвітлювати амбівалентність понять. Антитеза та контрастні антонімічні пари організовують семантичний центр тексту, підсилюють напруження та експресивність, виявляють парадоксальність явищ і взаємозалежність категорій. Лексичні контрасти створюють емоційне забарвлення вислову, а синтаксичний паралелізм надає ритму художньому тексту, виділяє ключові смислові акценти та сприяє цілісному сприйняттю художніх образів. У поезії Р. Шара протиріччя не є випадковими: зустріч протилежностей формується як творчий задум і спричиняє «поетичний вибух», де взаємодія життя і смерті, світла і темряви, добра і зла підкреслює філософську глибину тексту. Дослідження показує, що багаторівнева система контрастів у поезії забезпечує гармонійне співіснування протилежностей, поєднуючи афористичність і ліризм, експресивну насиченість і глибину художнього смислу. Аналіз засобів контрасту у творчості Р. Шара з позиції когнітивної лінгвістики та психолінгвістики дозволяє розглядати його як базову операцію концептуалізації, яка організовує процес сприйняття, категоризації та інтерпретації художнього досвіду. Результати роботи створюють теоретичне підґрунтя для подальших стилістичних, когнітивних і порівняльних досліджень поетики Р. Шара.

МОРФОСИНТАКСИЧНІ БАР’ЄРИ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРЕКЛАДАЧІВ З ІТАЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Valentyna Pshoniak — 2026-04-15

У статті досліджено лінгводидактичні аспекти подолання морфосинтаксичних бар’єрів у процесі професійної підготовки студентів-перекладачів українських закладів вищої освіти, які вивчають італійську мову. Проаналізовано фундаментальну типологічну асиметрію між синтетичною структурою української мови і аналітичними тенденціями італійської мовної системи, що стає першоджерелом стійкої негативної інтерференції. Особливу увагу приділено концепту “граматичної лакунарності”. У межах дослідження ідентифіковано та класифіковано ключові морфосинтаксичні лакуни, зокрема категорію детермінації іменника (артикль), розгалужену систему минулих часів дієслова та специфіку модальних значень у системі Congiuntivo. Стаття наголошує, що для майбутнього перекладача ці лакуни є зонами підвищеного ризику, які вимагають володіння стратегіями граматичної компенсації. З погляду теорії викладання запропоновано зміщення акценту з механічного вивчення граматичних правил на формування “граматичної свідомості” (consapevolezza linguistica). У розділі методичних рекомендацій висвітлено ефективність впровадження вправ на зворотний переклад (back-translation) та використання порівняльних таблиць-алгоритмів для вибору дієслівних форм. Висновки статті підкреслюють необхідність розробки спеціалізованих навчальних матеріалів, орієнтованих на розвиток навичок морфосинтаксичної трансформації в умовах міжмовної асиметрії.

ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧІ АСПЕКТИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ДОСВІД D-A-CH РЕГІОНУ

Oksana Riba-Hrynyshyn — 2026-04-15

У статті здійснено лінгвокраїнознавчий аналіз репрезентації концепції сталого розвитку в країнах D-A-CH регіону (Німеччина, Австрія, Швейцарія) з огляду на національно-культурні особливості функціювання спільного німецькомовного простору. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення того, яким чином глобальна концепція сталого розвитку адаптується до конкретних соціальних, культурних і політичних реалій та відображається в мовних засобах кожної країни. Метою статті є виявлення лінгвокраїнознавчих особливостей вербалізації концепту nachhaltige Entwicklung у країнах D-A-CH регіону та визначення впливу національно-культурних чинників на формування термінології й дискурсивних стратегій сталого розвитку. Теоретичну основу дослідження становлять положення лінгвокраїнознавства, відповідно до яких мова розглядається як носій культурно зумовлених смислів, ціннісних орієнтацій і ментальних моделей певної мовної спільноти. У дослідженні проаналізовано особливості функціювання термінології сталого розвитку в офіційних і публічних дискурсах Німеччини, Австрії та Швейцарії. Встановлено, що за наявності спільного семантичного ядра концепції сталого розвитку кожна з країн реалізує власну національну модель її мовної репрезентації. Ці відмінності проявляються в домінуванні різних тематичних акцентів, способах концептуалізації взаємодії екологічних, економічних і соціальних складників, а також у характері дискурсивного оформлення відповідних стратегій. Зроблено висновок, що лінгвокраїнознавчий підхід дозволяє виявити глибинні механізми адаптації глобальних ідей сталого розвитку до національних контекстів і пояснити відмінності в їх вербалізації в межах одного мовного простору. Отримані результати можна використати в подальших дослідженнях політичного та екологічного дискурсу, а також у практиці міжкультурної комунікації й перекладознавства.

ПЕДАГОГІЧНІ СТРАТЕГІЇ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ У ПРОЦЕС МОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-АВІАТОРІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Raisa Rublovа — 2026-04-15

У статті представлено результати дослідження впливу точності технічної комунікації на рівень безпеки польотів та експлуатаційну надійність авіаційної техніки. Актуальність роботи зумовлена необхідністю уніфікації термінологічного апарату фахівців Повітряних Сил Збройних Сил України відповідно до стандартів НАТО та вимог експлуатації сучасних повітряних суден, де володіння державною мовою є невід’ємним чинником забезпечення безпеки польотів. У роботі теоретично впроваджено концепт «приймальність» стосовно освітньої системи, що за аналогією з технічними характеристиками авіаційного двигуна визначає здатність системи миттєво адаптуватися до екстремальних зовнішніх викликів і переходити на інтенсивні режими функціонування без втрати якості виконання бойового завдання. Особливу увагу зосереджено на методиці контекстуалізації навчання, яка реалізується через залучення курсантів до лінгвістичного аудиту технічної документації та експлуатаційних регламентів силових установок. У процесі дослідження доведено ефективність заміни калькованих термінів нормативними авіаційними відповідниками, зокрема впровадження терміна «приймальність» замість описових конструкцій, а також використання логічно обґрунтованого маркування питомої витрати палива. Описано результати моделювання критичних ситуацій у контурі «Інженер – Льотчик», що дозволяє мінімізувати часові затримки та неоднозначність під час радіообміну в умовах дефіциту часу. Окремим аспектом дослідження є впровадження кейс-методу на основі аналізу реальних авіаційних інцидентів, спричинених порушенням газодинамічної стійкості двигуна, зокрема помпажем. Такий підхід забезпечує формування професійного мислення, де засвоєння граматичних норм відбувається через опис фізичних процесів: динаміки наростання тяги, роботи форсажних камер та реверсу. Результати апробації розроблених алгоритмів засвідчили зниження впливу «мовного автоматизму» та підвищення точності оперування фаховою термінологією на 22%, що безпосередньо корелює з надійністю прийняття рішень при відмовах авіаційної техніки. У висновках підкреслено, що гейміфікація та мікронавчання в умовах укриттів забезпечують дидактичну стійкість і безперервність підготовки кадрів для Повітряних Сил Збройних Сил України.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ КОНЦЕПТУ FRIEDEN / МИР У СУЧАСНОМУ НІМЕЦЬКОМУ МАСМЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ

Tetiana Semeniuk — 2026-04-15

Статтю присвячено дослідженню лексико-семантичних особливостей репрезентації концепту FRIEDEN / МИР у сучасному німецькому масмедійному дискурсі. Повномасштабне вторгнення росії в Україну у 2022 році активізувало інтерес мовознавців до лінгвокогнітивного відображення української реальності в колективних когнітивних просторах різних лінгвоспільнот. У статті проаналізовано теоретичні засади дослідження концептів як ментальних структур, розглянуто трикомпонентну структуру концепту, яка включає понятійний, перцептивно-образний та ціннісний складники. Особливу увагу приділено понятійному складнику концепту FRIEDEN, який є найвагомішим у його вербалізації. Проведено детальний аналіз етимології та лексикографічних дефініцій лексеми «Frieden» у провідних німецьких словниках. Виявлено п’ять основних семантичних ознак концепту: життя без війни і насилля; стан гармонії та згоди; незворушний спокій; укладання мирного договору; відчуття духовної захищеності. Досліджено номінативне поле концепту, яке включає спільнокореневі композити з лексемою «Frieden» як першим (Friedensverhandlungen, Friedenspolitik) і другим компонентом (Siegfrieden, Verhandlungsfrieden), синоніми, переномінації та лексико-семантичні зв’язки з дієсловами, прикметниками та іменниками. Результати дослідження демонструють, що понятійний складник концепту розміщується в ядерній та приядерній зонах номінативного поля і є найбільш репрезентованим у сучасному німецькому масмедійному дискурсі, що відображає актуальність теми миру в контексті російсько-українського конфлікту.

МОВНА ПОВЕДІНКА ЯК СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА КАТЕГОРІЯ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА АНГЛОМОВНИЙ КОНТЕКСТИ

Iryna Syrko — 2026-04-15

У статті здійснено комплексний аналіз мовної поведінки як ключової соціолінгвістичної категорії та важливого чинника формування мовної ідентичності в сучасному українському суспільстві. Мовну поведінку розглянуто як динамічну систему мовних виборів, зумовлених соціальними, культурними, політичними та психологічними чинниками. Проаналізовано основні теоретичні підходи до трактування мовної поведінки в українській і зарубіжній соціолінгвістиці, зокрема в контексті багатомовних і постколоніальних суспільств. Визначено її структурні параметри, серед яких мовний вибір, комунікативні стратегії, рівень мовної лояльності та символічне навантаження мови. Окрему увагу приділено позамовним чинникам формування мовної поведінки, зокрема впливу державної мовної політики, суспільних трансформацій, медіасередовища та особистісної ідентичності мовців. Значне місце в дослідженні посідає аналіз змін мовної поведінки українців після 2022 року в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, що спричинило посилення ролі української мови як маркера національної єдності, громадянської позиції та символу спротиву. Зафіксовано тенденцію до свідомого переходу на українську мову в різних сферах комунікації та зростання мовної рефлексії в суспільстві. У межах порівняльного аналізу зіставлено український досвід із моделями мовної поведінки в англомовних країнах, що дало змогу виявити спільні та відмінні риси функціональної двомовності, мовної мобільності, соціального престижу мови. Доведено, що в сучасній Україні мовна поведінка виконує не лише комунікативну, а й виразну ідентифікаційну та громадянську функції, стаючи важливим інструментом самоідентифікації та суспільної консолідації.

КОРЕЛЯЦІЯ ЗАГОЛОВКА І ФОТОГРАФІЇ В АНГЛОМОВНОМУ НОВИННОМУ ТЕКСТІ

Nataliia Mykhailivna Talavira — 2026-04-15

Анотована стаття присвячена вивченню кореляції заголовка та фотографії в англомовному новинному тексті як цілісному мультимодальному комплексі, оскільки у цифровому середовищі саме ці два елементи найчастіше формують перше враження про подію та задають рамку її сприйняття ще до читання основного повідомлення. Актуальність роботи зумовлена трансформаціями медіадискурсу в цифрову епоху, коли новинні повідомлення все частіше виступають поєднанням різних семіотичних ресурсів – вербальних і візуальних, що спільно формують первинне сприйняття події. У статті встановлено типи взаємодії заголовка й фотографії в текстах новин та опис їхніх функцій у конструюванні змісту. Матеріалом дослідження слугують 50 новинних повідомлень, опублікованих на сайті BBC. Теоретичне підґрунтя розвідки становлять положення мультимодального дискурс-аналізу, відповідно до якого значення в медіатексті створюється не лише мовою, а й візуальними засобами та способом їх поєднання. У роботі окреслено функції заголовка (описова, експресивна, директивна) і фотографії (інформативна, емоційна, декоративна), а також показано, що саме їхня взаємодія визначає перше враження адресата, спонукає його до прочитання основного тексту і спрямовує інтерпретацію новини. У результаті аналізу виокремлено основні типи кореляції заголовків та фотографій: доповнювальний (фото уточнює або візуально конкретизує повідомлення заголовка), підсилювальний (зображення емоційно посилює або драматизує смисл заголовка) та контрастивний (візуальний компонент частково або повністю не збігається з акцентом заголовка, створюючи семантичну напругу і стимулюючи звернення до тексту). Зроблено висновок, що заголовок і фотографія у медійному повідомленні функціонують як взаємопов’язані елементи, здатні полегшувати розуміння події та керувати увагою читача через ефекти емоційного впливу та контрасту. Перспективи подальших досліджень убачаються в аналізі взаємодії заголовків з іншими невербальними компонентами (графіки, відео), а також у вивченні перекладацьких трансформацій у відтворенні мультимодальних новин українською мовою.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛЕКСИКИ ЧУТТЄВОГО СПРИЙНЯТТЯ В ПРОЗІ ДЖОАН ГАРРІС: СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Oleksandra Usik — 2026-04-15

У сучасній лінгвістичній науці значна увага приділяється вивченню лексики чуттєвого сприйняття та її ролі у створенні художніх образів й атмосфери твору. Дослідження сенсорної лексики дозволяє розкрити авторське світобачення, механізм передачі внутрішніх станів персонажів і психологічний вплив на читача. Творчість британської письменниці Джоан Гарріс вирізняється багатством використання лексики чуттєвого сприйняття, проте її роль у створенні образності творів залишається малодослідженою. Стаття присвячена визначенню та аналізу стилістичних особливостей лексики на позначення смаку, запаху, кольору та звуку в прозі Джоан Гарріс на матеріалі романів «Chocolat», «Blackberry Wine» та «Blueeyedboy». Аналіз здійснено з використанням класифікації стилістичних засобів за мовними рівнями (фонографічним, морфологічним, лексичним та синтаксичним) за В. Кухаренко. Дослідження засвідчило, що лексика чуттєвого сприйняття системно використовується на всіх мовних рівнях, найбільш виразно – на фонографічному (ономатопея, алітерація, графон) та лексичному (метафора, синестетична метафора, порівняння, персоніфікація, гіпербола). На морфологічному рівні проаналізовані приклади повторення морфем, на синтаксичному – полісиндетон та перерахування. Визначено основні функції стилістичних засобів, зокрема: передача емоційного стану та суб’єктивного сприйняття персонажів, формування яскравих художніх образів, створення унікальної атмосфери та занурення читача в неї, а також забезпечення музичності, ритмічності тексту й передачі особливостей голосу героїв. Результати дослідження доводять, що лексика чуттєвого сприйняття у прозі Джоан Гарріс виступає багатофункціональним стилістичним інструментом, що формує індивідуальний авторський стиль, забезпечує емоційне залучення читача та створює насичений художній простір.

ВПЛИВ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ

Yuliia Chernyshchuk — 2026-04-15

У статті здійснено комплексний аналіз впливу цифрових технологій на сучасний лінгвістичний простір, зокрема на функціонування мовних систем, трансформацію мовленнєвих практик, формування нових дискурсів і мовних жанрів. Розглянуто теоретико-методологічні засади дослідження цифрової лінгвістики як міждисциплінарного напряму, що поєднує здобутки класичного мовознавства, прикладної лінгвістики, медіалінгвістики та цифрової гуманітаристики. Визначено ключові тенденції розвитку комунікації в умовах цифровізації, зокрема прискорення обміну інформацією, фрагментарність висловлювань, зміщення меж між усним і писемним мовленням. Описано явища мовної гібридизації, мультимодальності, варіативності та динамічного збагачення лексикону, що зумовлені активним використанням візуальних, аудіальних і графічних компонентів у цифровому спілкуванні. Особливу увагу приділено впливу штучного інтелекту, соціальних мереж, текстових месенджерів і автоматизованих мовних систем на комунікативну поведінку користувачів, зміну стратегій мовленнєвої взаємодії та формування нових норм мовного етикету. Проаналізовано роль алгоритмізації мовлення, автокорекції та машинного перекладу у процесах стандартизації й варіативності мовної норми. Підкреслено необхідність подальшого вивчення змін у структурі мовної норми, стилістичній системі та лінгвокультурних особливостях, що виникають унаслідок цифрової трансформації суспільства. Стаття може бути корисною для фахівців у галузі філології, цифрової гуманітаристики, комунікативістики та міждисциплінарних досліджень.

АСОЦІАТИВНО-ТЕРМІНАЛЬНА МОТИВАЦІЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕРМІНІВ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ: КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНИЙ ТА ДИСКУРСИВНИЙ АНАЛІЗ

Oleksandr Chumakov — 2026-04-15

У статті здійснено комплексний аналіз асоціативно-термінальної мотивації комп’ютерних термінів у німецькій мові з позицій когнітивно-ономасіологічного та дискурсивного підходів. Актуальність дослідження зумовлена процесами цифрової трансформації сучасного суспільства, які спричиняють інтенсивне формування нових терміноодиниць і потребують їх системного опису з урахуванням когнітивних, комунікативних та соціокультурних чинників. У межах сучасного термінознавства, розвинутого у працях М.Т. Кабре та Р. Теммерман, термін розглядається як одиниця спеціалізованої комунікації, значення якої формується на перетині концептуальної структури, мовної форми та дискурсивних умов функціонування [4, p. 56–58; 14, p. 62–65]. Теоретичну основу дослідження становить когнітивно-ономасіологічна концепція мотивації О.О. Селіванової, відповідно до якої мовна номінація забезпечує інтеграцію концептів у мовну картину світу через актуалізацію релевантних когнітивних ознак [1, с. 101–105]. Аналіз здійснюється з урахуванням теорії концептуальної метафори Дж. Лакоффа і М. Джонсона, які розглядають метафоризацію як фундаментальний механізм осмислення абстрактних доменів [10, p. 3–6], а також моделі концептуального блендингу Ж. Фокон’єра і М. Тернера, що пояснює інтеграцію кількох ментальних просторів у процесі формування нових номінацій [6, p. 18–21]. У роботі також враховано підходи медіалінгвістики та цифрового дискурсу, представлені у працях А. Хеппа, Й. Андруцопулоса та Г. Штекля, які підкреслюють роль глибокої медіатизації та цифрових комунікативних практик у трансформації сучасних терміносистем [2; 7; 13]. Емпіричну базу дослідження становлять матеріали сучасних німецькомовних лексикографічних ресурсів (DWDS, Duden Online) та приклади професійного ІТ-дискурсу. У результаті аналізу виокремлено структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний і гештальтний типи асоціативно-термінальної мотивації. Доведено, що структурно-метафоричні моделі формують ядро терміносистеми завдяки семантичній прозорості й дефініційній стабільності, дифузно-метафоричні одиниці відображають соціокультурну варіативність цифрового дискурсу, а гештальтні номінації забезпечують когнітивну доступність складних технологічних концептів. Результати дослідження засвідчують, що асоціативно-термінальна мотивація виконує системоутворювальну функцію, оскільки сприяє адаптації абстрактних цифрових явищ до когнітивного досвіду мовців і підвищує ефективність професійної комунікації у цифровому середовищі.

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ПОБУДОВИ СТАТУСУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА У ПРОМОВАХ ДОНАЛЬДА ТРАМПА

Alevtyna Sheliakina — 2026-04-15

Статтю присвячено лінгвістичному аналізу політичного дискурсу як різновиду інституційної комунікації, у межах якої здійснюється конструювання та легітимація образу політичного лідера. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі мовленнєвих практик у сучасному політичному просторі, інтенсивним розвитком політичних технологій, розширенням масмедійних каналів комунікації та активним залученням громадян до інтерпретації політичних висловлювань. Встановлено, що політичний дискурс постає важливим чинником формування громадської думки, впливу на електоральну поведінку та визначення стратегічних напрямів розвитку суспільства. Метою статті є аналіз комунікативних стратегій і тактик, що використовуються для формування образу політичного лідера та реалізації персуазивного впливу на адресатну аудиторію. Об’єктом дослідження є політичні промови президента США Дональда Трампа, розглянуті в прагматичному та функціональному аспектах. Предметом аналізу виступають комунікативні стратегії самопрезентації, нападу, формування емоційного настрою адресата, аргументативна й агітаційна стратегії, а також відповідні їм мовленнєві тактики. У статті уточнено роль комунікативної ситуації та комунікативного наміру мовця у виборі стратегій мовного впливу. У результаті дослідження встановлено, що ефективність політичної комунікації залежить від здатності мовця поєднувати інформаційний, аргументативний і емоційний компоненти мовлення, адекватно враховувати параметри комунікативної ситуації та вибудовувати довірчі відносини з аудиторією. З’ясовано, що вибір і поєднання комунікативних стратегій і тактик зумовлюються метою політичного спілкування, конкретною комунікативною ситуацією та типом мовної особистості політичного лідера, що визначає специфіку його риторичної поведінки та способи утвердження владного статусу в дискурсі. Отримані результати поглиблюють розуміння механізмів мовного впливу в політичному дискурсі й можуть бути використані в подальших дослідженнях політичної лінгвістики та теорії комунікації.

СТРАТЕГІЇ ВИЖИВАННЯ ЯК НАСЛІДКИ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ УКРАЇНСЬКОЇ ЖІНКИ «ДОБИ РОЗКУРКУЛЮВАННЯ» 20–30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛІ П’ЄСИ ЛЮДМИЛИ КОВАЛЕНКО «ДОМАХА» (1947))

Halyna Shovkoplias — 2026-04-15

Стаття присвячена дослідженню травматичного досвіду української жінки, яка пережила так зване «розкуркулювання» традиційного українського села доби 20–30-х років ХХ століття. У п’єсі української діаспорної письменниці Людмили Коваленко «Домаха» (1947) відображено саме такий травматичний жіночий досвід як форму репрезентації жіночої соціальної травми. Проблема набуття жінкою психологічної стійкості внаслідок пережитих соціальних катастроф, якими були болісні трансформації українського села, що названі радянською владою «колективізацією», потребує філософських та етичних рефлексій, матеріал для яких містить п’єса Людмили Коваленко. Реактуалізація пам’яті про трагічні події в українському селі за доби «колективізації» набуває особливого значення в умовах сучасних викликів: внаслідок знищення прошарку самостійних селян – господарів, так званих «куркулів», було змінено соціальну структуру українського села. Разом зі змінами соціальними відбулися психологічні та культурні зміни українського суспільства загалом. Водночас український народ, зокрема українське жіноцтво, набуло внаслідок пережитих соціальних травм уміння адаптуватися і виживання у надважких умовах та визначило для себе пріоритет етичних принципів, які сконцентровані не на соціальних, а на родинних цінностях. П’єса Людмили Коваленко «Домаха» має значення не тільки як свідоцтво про долю окремої української жінки, яка пережила важку соціальну травму «колективізації» села у 20–30-ті роки ХХ століття, набула нових психологічних якостей високого ступеня адаптації до екстремальних умов життя та вміння вибудовувати стратегії виживання для себе та своєї родини, але і твір, що виконує важливу узагальнюючу функцію з перетворення індивідуальної травми на колективний досвід.

ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСОБИ МАНІФЕСТАЦІЇ КОМУНІКАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ В ПРОМОВАХ Д. ТРАМПА

Svitlana Yuriivna Yukhymets — 2026-04-15

Поняття дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях продовжує еволюціонувати, однак воно залишається одним із найбільш активно досліджуваних явищ сучасного мовознавства. Протягом останніх десятиліть спостерігається активізація дискурсивно орієнтованих досліджень, оскільки науковці дедалі більше зосереджують увагу на аналізі функціонування мови в соціальних і комунікативних контекстах. У межах цього підходу політичний дискурс розглядається як складне комунікативне явище, що поєднує мовні, соціальні та культурні виміри та виконує низку комунікативних, інформаційних, ідеологічних і переконувальних функцій.. Дослідження зосереджене на стратегічній організації політичного мовлення та лінгвістичних механізмах передачі політичних смислів. Особливу увагу приділено таким стратегіям, як стратегія підвищення і стратегія зниження, позитивна самопрезентація, негативна репрезентація опонента, аргументативні стратегії та стратегія театральності в політичному дискурсі. У роботі визначено комунікативні тактики, за допомогою яких реалізуються ці стратегії, а також проаналізовано мовні засоби їхнього вираження, зокрема оцінну лексику, метафоричні вислови, риторичні повтори, спрощені синтаксичні конструкції та техніки навішування ярликів. Результати дослідження свідчать, що сучасний американський політичний дискурс характеризується високим рівнем емоційної експресивності, поляризації та перформативності. У промовах і публічних заявах Дональда Трампа стратегії негативної репрезентації опонента часто поєднуються зі стратегіями самопрезентації та драматизації, що сприяє формуванню виразного політичного образу мовця та мобілізації підтримки аудиторії. Такі риторичні практики підсилюють опозиційні рамки та посилюють переконувальний потенціал політичної комунікації. Отримані результати засвідчують, що комунікативні стратегії функціонують як загальний план мовленнєвої поведінки, який відображає когнітивні, прагматичні та соціальні наміри мовця. Натомість комунікативні тактики виступають гнучкими локальними механізмами, що використовуються для досягнення стратегічних цілей у конкретних комунікативних ситуаціях. Проведене дослідження сприяє подальшому розвитку політичної лінгвістики та дискурс-аналізу, пропонуючи важливі спостереження щодо лінгвістичних механізмів формування сучасної політичної комунікації.

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО СИНТАКСИСУ В РАННІЙ ПРОЗІ РОБЕРТА ВАЛЬЗЕРА

Maryana Yaremko — 2026-04-15

Статтю присвячено дослідженню художнього синтаксису ранньої прози Роберта Вальзера. На матеріалі романів «Родина Таннер», «Помічник» та «Якоб фон Ґунтен», що належать до берлінського періоду творчості автора (1905–1913), розглянуто синтаксичні засоби, які зумовлюють надмірно розгорнутий характер художнього мовлення та формують індивідуальну манеру письма Вальзера. Лінгвостилістичний аналіз тексту романів засвідчив, що розповідний принцип «поетичної балаканини» реалізується у мовленнєвій мікроструктурі тексту шляхом нагромадження різнорівневих мовних одиниць і визначає індивідуально-авторську специфіку синтаксичної організації художнього тексту. Простежено на синтаксичному рівні особливості функціонування мовних засобів у формуванні композиційно-мовленнєвої форми «опису» в романі «Родина Таннер», персоніфікованого образу в романі «Помічник» та щоденникової оповіді в романі «Якоб фон Ґунтен». Встановлено, що ускладнення синтаксичної структури тексту романів виникає внаслідок нагромадження лексико-граматичних фігур повтору й перелічення, використання атрибутивних конструкцій, засобів метафоризації мовлення (персоніфікація, алегорія, гротеск), заперечення висловлювання та його подальшого спростування, а також організації текстових фрагментів на основі синтаксичних фігур паралелізму й періоду. Проаналізовано, що багатокомпонентні складні речення з різними видами синтаксичного зв’язку, полісиндетон, період та синтаксичний паралелізм визначають ритміко-інтонаційну організацію художнього тексту, впливають на темп нарації та надають мовленню експресивності. З’ясовано, що багатокомпонентність складних синтаксичних конструкцій зумовлює синтаксичну надмірність художнього мовлення Вальзера, яка увиразнює процес текстотворення, уповільнює розгортання сюжетної лінії та призводить до фрагментарності наративної організації тексту.

ЕТИКЕТНІ ФОРМИ ЯК ВИЯВ ШАНОБЛИВОГО СТАВЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ

Svitlana Formanova — 2026-04-15

У статті досліджено етикетні форми як важливий мовний засіб репрезентації шанобливого ставлення в українській та англійській мовах. Актуальність роботи зумовлена підвищеним інтересом до міжкультурної комунікації та необхідністю адекватного використання мовленнєвого етикету в умовах глобалізації. Метою дослідження є виявлення спільних і відмінних рис функціонування етикетних форм у двох мовах, а також визначення їхньої ролі у формуванні ввічливості та соціальної гармонії. До мовного етикету уналежнюємо усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються в певних ситуаціях спілкування й відповідають національно-культурним традиціям суспільства або окремого соціуму. В широкому розумінні мовний етикет – це узвичаєні правила, норми мовної поведінки людей в обставинах безпосереднього контактування. Авторкою проаналізовано основні типи етикетних форм: звертання, вітання, привітання, прощання, подяка, вибачення, прохання та побажання. Встановлено, що в українській мові значну роль відіграють граматичні засоби вираження поваги (але використання форми множини «Ви» останнім часом нівелюється й замінюється формальним звертанням «Ти»), кличного відмінка, а також лексичних одиниць з вираженим емоційно-оцінним забарвленням. В англійській мові етикетні форми реалізуються переважно через усталені мовні кліше, модальні дієслова та інтонаційні засоби, що забезпечують м’якість і непрямість висловлювання. Порівняльний аналіз засвідчив, що обидві мови мають розвинену систему мовленнєвого етикету, проте відрізняються ступенем формалізації та способами вираження ввічливості. Українська мовна традиція характеризується більшою експресивністю та варіативністю, тоді як англійська – тенденцією до стандартизації та непрямого вираження комунікативних намірів. Доведено, що правильне використання етикетних форм сприяє ефективній комунікації, запобігає конфліктам і забезпечує взаєморозуміння між представниками різних культур.